Фестиваль анімації LINOLEUM-2025 відбудеться з 1 по 5 жовтня у двох локаціях Києва – UNIT.City та Будинку кіно. Це найбільший показ авторської анімації в Україні, який займається промотування незалежної анімації та створення сприятливих умов для розвитку анімаційної та суміжних індустрій в Україні. ПроШоКіно поспілкувались з Марі Янко – режисеркою, сценаристкою, аніматоркою і художницю. У своїй практиці вона поєднує традиційну анімацію із сучасними експериментальними технологіями.
Як ви оцінюєте українську анімацію у контексті промоції в Європі?
Українська анімація, не тільки у Європі, в усьому світі – справжня екзотика. Її робиться настільки мало, що іноді проходять роки без прем’єри нових українських анімаційних фільмів. Кожна хвилина стає неймовірно цінним явищем. Звісно, хороша дистрибуція не зашкодить, але попит вже є.
Які історії, теми чи стилістики наразі найактуальніші?
Актуально зараз щось свіже і нове. Окрім численних подій і змін у світі котрі варто рефлексувати, в анімації до сих пір є простір для експериментів з техніками. Я під час роботи над своїми проєктами досліджую вплив інтернету та сучасних технологій на наше життя. Відчуваю, що серед сторожів кіноспільноти є зацікавленість у тому, що я можу сказати на цю тему.
Які виклики сьогодні стоять перед фестивалями анімації?
Окрім банальних проблем з фінансуванням, зараз в анімації відбувається бум штучного інтелекту. Фестивалі отримують масу нецікавих заявок і є ризик, що в цьому шумі губляться справді важливі роботи. А ще відсутність українських фільмів – це у всіх фестивалів проблема!
Читайте також: Інтерв’ю з Анастасією Верлінською про цьогорічний фестиваль анімації LINOLEUM
Як ви бачите роль міжнародних колаборацій для українських митців?
Треба визнати, що ми не можемо робити українське кіно виключно за українські гроші. У країні всього лише 150 кінотеатрів, стримінгові платформи і телебачення бояться ризикувати інвестуючи в кіно, а українські грантові інституції тільки починають прокидатися. Дякуючи Українському культурному фонду, ми можемо зробити пре-продакшен мого нового проєкту “Катерина” тут, в Україні. Але стрічка буде створена у ко-продукції із Францією – провідна французька студія анімації Miyu Productions уже перед цим залучила фінансування від кінофонду CNC на розробку фільму. Окремо ми отримали фінансовий приз за найкращий сценарій від ARTE France на Міжнародному фестивалі анімаційних фільмів в Ансі (Annecy International Film Festival – ред.).
Міжнародні колаборації для багатьох проектів – єдина надія стати реальністю. Отримаючи більшу частину фінансування за кордоном ми враховуємо їхнього глядача: роз’яснюємо очевидні для українців моменти, згладжуємо наші проблематики, підлаштовуємося під їхні смаки.
“Катерина” – фільм про українців котрі виросли з війною, але це також історія про іноземців котрі на них дивляться через екрани і випадково стають глядачами російсько-української війни сидячи в комфорті своїх домівок. Іноземці зображені лише у вигляді коментарів що з’являються на екрані, але цікаво що європейці при перегляді ідентифікують себе з цим цифровим образом.
Чим, на вашу думку, українська анімація може зацікавити світову публіку?
У нас з вами в країні кожен день відбуваються трансформації. Так деякі з цих трансформацій жахливі, ми не знаємо куди все рухається, але ця динаміка робить нас неймовірно чутливими і дає нам дуже широкий спектр почуттів і досвідів, про котрі інші європейці колективно забувають. Вони хочуть наших історій, вони голодні до мистецтва, котре дасть їм прокинутися і відчути щось живе.
Звичайний день після обстрілів в Києві для європейців – шок сюжет. Анімація тут корисна в тому, що в ній нема табу. Як у процесі її створення, котрий не обмежений локаціями, погодою, чи наявністю акторів, так і у темах з котрими в анімації можна працювати. Простіше кажучи, в анімації можливо все, на що здатна ваша уява. Простір ще нереалізованої уяви українців зараз просто величезний.
Як фестивалі можуть допомогти авторам виходити на міжнародний ринок?
Фестивалі – це не тільки перегляд професійно зроблених підбірок кіно, це ще простір знайомства з продюсерами, дистрибьюторами і бродкастерами. Правильно сплановані фестивальні прем’єри і покази можуть забезпечити фільмам майбутнє поза межами кіно тусовки.
Також нам, авторам, важлива підтримка одне одного, я познайомилася зі своїми найближчими подругами режисерками на різних кінофестивалях, як то Linoleum, Annecy, Zagreb, Clermont Ferrand, і відтоді ми допомагаємо одна одній починаючи з обміну контактами і порадами до допомоги зі сценаріями та заявками на фінансування.
Чи може анімація бути інструментом культурної дипломатії у воєнний час?
Анімацію дивляться мільйони людей котрі не цікавляться іншим авторським кіно, це окремі фестивалі, платформи, і спільноти. Якщо в їхньому полі з’явиться щось цінне про Україну, це може бути першим їхнім контактом з нами, окрім заголовків новин. Анімація унікальна в тому, що вона може дуже чітко передати реальність, тримаючи від неї здорову дистанцію. Тож нею можуть зацікавитися люди котрі зазвичай від цієї реальності ховаються.
Читайте також: Анастасія Фалілеєва: Боюсь що «військова» анімація, що фільми вже не працюють
