«На початку кар’єри якось мені сказали: “Ти ніколи не досягнеш успіху як актор, якщо не зміниш своє ім’я”. І ні, я не скажу, хто це був», – із усмішкою розповідає Чиветел Еджіофор. Сьогодні це «складне» для вимови ім’я сприймається у світі великого кіно як беззаперечний знак якості, синонім інтелектуальної глибини та драматичного магнетизму. Відмовившись від псевдонімів, актор зберіг свою ідентичність і змусив увесь світ вивчити кожну літеру свого імені. Тріумфальна номінація на «Оскар» за роль у стрічці «12 років рабства» та отримання почесного лицарського титулу (CBE) від британської корони лише підтвердили те, що Чиветел знав із самого початку: справжній талант не потребує адаптації під чужі стандарти – він сам їх створює.
Цієї весни актор, якого ми звикли бачити у складних шекспірівських образах або масштабних блокбастерах, робить неочікуваний крок у бік візіонерського горору. Стрічка «Backrooms: Залаштунки» (в українському прокаті – з 28 травня) – це занурення у світ цифрового фольклору та естетику лімінальних просторів. Фільм, що виріс із вірального YouTube-проєкту Кейна Парсонса, переносить нас у 1990 рік, де за дверима підвалу звичайного меблевого салону ховається нескінченний лабіринт жовтих коридорів. Герой Еджіофора, Кларк, опиняється у пастці цього сюрреалістичного «ніде», де буденність стає джерелом первісного жаху, а тиша – найбільш загрозливим звуком.
Напередодні прем’єри актор в ексклюзивному інтерв’ю Harpers Bazaar Ukraine розповів про свій перший досвід у жанрі горору, психологічну правдивість у світі вигаданих жахів та про те, чому його особисте «місце сили» знаходиться у віртуальній реальності.
Чиветіле, яким є ваш герой Кларк?
Він – власник меблевого магазину у передмісті Кремнієвої долини, але його бізнес занепадає. Кларк – людина, яка тихо страждає, перебуваючи в кризі. Його бентежать спогади про невдалий шлюб, тривожні думки про занепад бізнесу та колишні мрії про кар’єру в архітектурі. Кларк відвідує психотерапію у докторки Мері Клайн (її зіграла цьогорічна оскарівська номінантка Ренате Рейнсве, – ред.), чиї поради з самодопомоги спонукають його змінити шаблони поведінки, які тримають його в замкненому колі. Проте, Карл, здається, не може при цьому розірвати цикл гніву та образи, навіть усвідомлюючи свою болючу звичку зриватися на інших. У фільмі ми зустрічаємо Кларка в той момент, коли він бореться зі своєю психічною неврівноваженістю та своїми невдачами, в яких він схильний звинувачувати кого завгодно, крім себе самого.
Здається, нескінченний лабіринт Залаштунків – саме те місце, де в Кларка буде вдосталь часу переосмислити своє життя… Хоча навряд чи це місце можна назвати позитивним для психічного здоров’я. Чиветіле, як по-вашому, чому ці пусті жовті кімнати, в яких наче нічого не відбувається, так сильно нас лякають?
Залаштунки видаються максимально звичайними, і їхня бентежність криється саме у цій крайній буденності. Ви наче розумієте, що маєте бути в цілковитій безпеці, адже просто перебуваєте в порожньому офісному приміщенні. Проте через те, що в цих кімнатах щось дуже сильно не так, ви замість спокою відчуваєте граничну вразливість. Це відчуття і є відправною точкою горор-феномену Backrooms.
Ви – дуже досвідчений актор, номінант на «Оскар», але погодилися знятися в проєкті режисера-дебютанта. Як вам працювалося із Кейном Парсонсом?
Так, Кейн дебютант, і до того ж дуже молодий (зараз Парсонсу 20 років, а коли він лише почав викладати відео серії Backrooms на свій канал на YouTube, йому взагалі було лише 16, – ред.). Але не забуваємо, що саме він є одноосібним автором веб-серіалу по Залаштунками, який зібрав сотні мільйонів переглядів. Для мене повне розуміння Кейном світу Залаштунків стало справжнім подарунком. Немає такого питання по Backrooms, на яке він не зміг би відповісти. Немає аспекту, який би він не врахував. Адже всесвіт Залаштунків був в центрі всього його творчого процесу протягом кількох років, і Кейн витратив незліченну кількість годин, працюючи над ним і осягаючи його.
Якщо уникнути спойлерів, чи можете ви сказати, а вдасться після фільму все ж таки повністю осягнути, що таке Залаштунки насправді?
Я можу сказати так: кожна нова мандрівка Кларка до Залаштунків дає певні натяки на таємничу природу цього простору, і зрештою починає вимальовуватися певна туманна логіка. Насправді, у кожного є власні теорії щодо того, що все це означає. У Залаштунах Кларк намагається збагнути правила та параметри цього місця, водночас як воно намагається збагнути його…
Залаштунки – дуже тривожне місце, і вашому герою там доводиться непросто. А можете для контрасту пригадати якесь «своє» місце, де вам натомість спокійно і комфортно?
Звісно. Для мене це один пагорб в Узбекистані.
В Узбекистані?
Так. Там є гірський хребет, озеро і відкрите поле, і це абсолютно приголомшливо. Чомусь я просто відчуваю там щось особливе, хоча в реальності… ніколи там не був.
Поясніть?
Кілька років тому я «мандрував» світом у Wander (застосунок для шолому віртуальної реальності Oculus, – ред.) і просто натрапив на це місце. Я завантажив Wander ще під час локдауну як спосіб спілкування з родиною, але невдовзі це переросло в щось інше. Я почав справді мандрувати світом, не виходячи з дому. І цей пагорб в Узбекистані – там я можу побути на самоті, відігнати важкі думки, оцінити ситуацію тощо. Він став моїм безпечним місцем. Тепер щоразу, коли я туди приходжу, я зазвичай вмикаю музику, сідаю на килимок, ніби влаштовую пікнік, або просто лежу у своєму VR-шоломі. Це дуже розслабляє, це моє місце дзену.
«Backrooms: Залаштунки» – це перший горор за всю вашу кар’єру. І вже наступного року має вийти ще один – «Екзорцист» Майка Фленагана. У «Залаштунках» досліджується страх не знайти вихід, загубитися, у «Екзорцисті» – страх перед потойбічним. А чого особисто ви найбільше боїтеся?
Якщо чесно – того, що люди дізнаються, наскільки я насправді лякливий (Сміється).
Ну і насамкінець – чим, на вашу думку, фільм «Backrooms: Залаштунки» стане для фанатів оригінальної кріпіпасти і веб-серіалу, а також для тих, хто у кіно вперше познайомиться із цим загадковим і моторошним світом?
Глядачам, знайомим з концепцією Залаштунків, буде цікаво побачити нове розширене трактування – те, як фільм використовує та розвиває все те, за що люди любили Backrooms впродовж багатьох років. А ті, хто познайомиться з цим світом вперше, будуть захоплені ним – так само, як і унікальним баченням і надзвичайним польотом уяви Кейна Парсонса.
Звісно, фільм лякає, це ж горор. Але також там є чудові персонажі, і це кіно говорить про багато різних захопливих речей. У тому, що відбувається з Мері та Кларком, є дуже приземлена філософська та психологічна правдивість. А стиль оповіді у фільмі є справді унікальним і не схожим ні на що з того, що ви бачили раніше.
«Backrooms: Залаштунки» – в кіно з 28 травня.
