Цього року фестиваль анімації LINOLEUM відбудеться з 1 по 5 жовтня у двох локаціях Києва – UNIT.City та Будинку кіно. Це найбільший показ авторської анімації в Україні, який займається промотування незалежної анімації та створення сприятливих умов для розвитку анімаційної та суміжних індустрій в Україні. Цьогорічну айдентику та офіційний постер розробила українська аніматорка Анастасія Фалілеєва, чий фільм «Я померла в Ірпені» минулого року отримав Ґран-прі фестивалю”. ПроШоКіно поспілкувались з аніматоркою щодо членства в журі, новою роботу та українську анімацію.
Читайте також: Інтерв’ю з Анастасією Верлінською про цьогорічний фестиваль анімації LINOLEUM
Ваш анімаційний документальний фільм Я померла в Ірпені буквально сколихнула міжнародні фестивалі анімації. Як реагувала міжнародна аудиторія на цей фільм?
Дуже добре. Гадаю це через те, що в фільмі їм є за що зачепитись і з чим себе асоціювати – бо нажаль абʼюзивні стосунки були у багатьох, і цей досвід їм більш зрозумілий ніж війна. І коли я проводжу цю паралель із вторгненням – це їх шокує, бо нарешті доходить куди треба. Багато хто плаче. Але, на жаль, цього недостатньо. Я мала наївну надію що мій фільм щось змінить, але навіть цієї весни одразу після мене фестиваль у Відні нагородив росіянку. Стався скандал, бо я не можу цього спокійно і дипломатично витримувати. Всі вибачалися, але скоріше я в їх очах була незручною крейзі українкою, бо попри всі вибачення ніхто у росіянки нагороду не забрав. Я дуже вдячна за той неймовірний теплий відгук в індустрії, та віддала б всі нагороди за те, щоб росіян навіть тих хто ховається під чужими прапорами назавжди вигнали з індустрії. Але цього ніколи не станеться тож продовжуємо лупати цю скалу і заполоняти собою інфопростір.
Чи важко було поєднувати особистий досвід і художній підхід у цій історії?
Всі мої фільми є дуже особистими, для мене кіно чи не єдиний спосіб вираження найболючіших переживань. Важко було думати, згадувати і проживати знову і знову те що хотіла б назавжди забути. Але це невідʼємна частина зцілення. Фільм дуже допоміг мені впоратися із травмою абʼюзивними стосунками.
Як гадаєте, чи може “військова” анімація стати способом зберегти та передати пам’ять про сьогоднішні події наступним поколінням?
Складне питання. Боюсь що «військова» анімація, що фільми вже не працюють. Особливо на іноземців. А що до українців то теж я бачу тенденцію уникання глядачами військової теми в мистецтві. Гадаю нам потрібна якісна документалістика і персоналізовані історії. Хоча… нам потрібне будь-яке кіно, хороше, погане, на різні аудиторії та смаки, військове чи «цивільне» аби тільки не зрадницьке.
Щодо анімації – анімація, особливо короткометражна, є доволі нішевим продуктом який мало де можна подивитись. Наприкла,д наразі мій “Ірпінь” можна побачити лише на кінофестивалях або в кінотеатрі, або на якихось спеціальних подіях. І на це є багато карʼєрних і правових причин…Хоча маємо інший приклад – наш з командою серіал “Пес Патрон”, можна назвати «військовим» мультфільмом, і він тоооочно закладе правильні спогади і наративи дітям. Я б теж хотіла памʼятати фразочки з Патрона замість “маши і мєдвєдя”, які я дивилась в дитинстві… я можу не пам’ятати що їла на сніданок, але пєсню про варєньє мені вдовбли до кінця моїх днів!
Ви вивчали стоп-моушн анімацію та режисуру в КНУТКіТ у майстерні видатного лялькаря Олега Педана. Поділіться досвідом та враженням?
Моя історія навчання в КНУТКіТ унікальна, бо мені дуже пощастило, що Педан взяв мене на курс, не знаю ким би я була якби я потрапила до іншого майстра. Мені було 16 років і якби я не принесла йому свої стоп-моушен ролики й ляльок думаю він би мене таку малу не прийняв, бо це занадто молодий вік для режисерського курсу, вважається в університеті. Олег Ігорович передав мені дуже багато знань, багато чому навчив, хоч часто наші погляди не збігалися. Попри абсолютно відсутню матеріальну базу в університеті, для мене це цінні роки, але виключно через викладачів О.Педана й О.Касавіну. І так як я працювала з першого курсу на виробництвах то сам універ мені заважав дурними парами з непотрібних предметів. З курсу Педана тільки я стала справжньою режисеркою, інші навіть не поздавали дипломки… але це зрозуміло, бо навчання дійсно було ніяке, і треба було вивозити на голому ентузіазмі. В моєму підлітковому мозку його було тоді більше ніж достатньо)))
Цьогоріч ви в журі фестивалю LINOLEUM. Що можете сказати про заявки?
Я в журі міжнародного конкурсу, тож поки тільки його бачила. Як завжди хороша фестивальна підбірка, LINOLEUM – фестиваль мого серця, нічого й додати.
Які зміни відчуваєте в тематиці аніматорів?
Не помітила якихось конкретних змін. Нам здається що світ сходить з розуму але кожен досі minds his own business у своїх фільмах, і щось в цьому є.
Над якими проєктами працюєте?
Закінчую новий короткий метр «Оазис хороших речей» профінансований Decentralized pictures в партнерстві з Ribbon та Kinotron, очікую фінансування на експериментальний фільм, і будую великі плани на майбутнє. Я доволі забобонна в кіно тож мені важко ділитися…
Читайте також: Фестиваль LINOLEUM проведе серію лекцій та майстер-класів про роботу з анімацією
