20 серпня у національний прокат виходить стрічка «Потяг “Червона рута”». Це третій фільм із залізничного кіновсесвіту, попередні два з яких – «Потяг у 31 грудня» та «Потяг до Різдва». У новій стрічці історія головних героїв — провідника Миколи Івановича, якого грає Станіслав Боклан, та дуету Юрія Горбунова з Лілією Ребрик продовжиться. А новий провідник у виконанні Олександра Рудинського та пасажири, з якими традиційно трапляються дивовижні історії, доведуть: кохання з першого погляду не просто можливе, а неминуче. ПроШоКіно поспілкувались з молодою акторкою Ніколь Мацкул про її роль у фільмі, кастинг та роботу з іншими акторами.
Ніколь, це ваша перша велика роль у кіно. Розкажіть, як все сталося? Кастинг-директор вийшов на вас, чи ви сама знайшли цікаве оголошення?
Мені написала кастинг-директорка Олена Прилипко і надіслала матеріал для самопроб. Я записала їх, після чого мене запросили вже на живий кастинг. Коли я приїхала, мені сказали: «Вітаємо, ви вже пройшли кастинг і ви в проєкті». Це був дуже щасливий і несподіваний момент.
Чи хвилювалися ви на кастингу?
Звичайно, хвилювалася. Думаю, це абсолютно природно для кожного актора. Завжди хочеться, щоб твоє бачення персонажа збіглося з баченням режисера, щоб усе склалося. Тому хвилювання було, але воно навіть допомагало зібратися.
Ви одразу знали, з ким доведеться грати, чи дізналися вже після проб?
Ні, не одразу. Уже на живих пробах мені сказали, що моїм партнером у сцені буде Олександр Рудинський. Була шокована! Для мене це була дуже несподівана і приємна новина.
А про Станіслава Боклана я дізналася вже на примірці. Спочатку мені запропонували блакитний костюм, а потім сказали: «Ні, блакитний буде у Станіслава Боклана». Я перепитала: «Тобто я буду зніматися зі Станіславом Бокланом?» І коли почула: «Так», у мене всередині був справжній шок. Я зрозуміла, що буду в кадрі з двома неймовірними акторами, яких дуже поважаю, і, чесно кажучи, мені стало ще страшніше. Але водночас це була величезна мотивація зробити свою роботу якнайкраще.
І як вам працювалося на майданчику з Сашком Рудинським? Він у житті схожий на себе на екрані?
Працювати із Сашком було неймовірно комфортно. Він дуже позитивний, веселий, відкритий і, найголовніше, дуже людяний. Між сценами ми багато спілкувалися, швидко знайшли спільні теми, адже обоє з Миколаєва. Завдяки цьому на майданчику була дуже легка й тепла атмосфера.
А зі Станіславом Бокланом?
Із Станіславом Бокланом теж було дуже комфортно працювати. Чесно кажучи, спочатку я трохи хвилювалася, адже це настільки досвідчений і відомий актор. Я думала, що, можливо, він буде більш стриманим у спілкуванні, тому сама на початку поводилася дуже обережно.
Але всі мої переживання зникли буквально з перших днів. Між сценами він багато розповідав про своє життя, охоче йшов на контакт і жартував. Не було жодної дистанції чи, як то кажуть, «дідівщини» — навпаки, усе було максимально легко, тепло й по-людськи. Це дуже допомогло мені почуватися впевненіше на майданчику.
Чи підтримували вас у роботі старші колеги?
Так, і для мене це було надзвичайно цінно. Від самого початку я відчувала підтримку не лише від старших колег, а й від усієї знімальної команди. Ми багато сміялися, була дуже легка атмосфера. Не було жодного тиску, жодних косих поглядів через те, що я нова людина в кіно. Навпаки, усі були відкритими, доброзичливими й готовими допомогти. Саме завдяки цій команді я зрозуміла, якою має бути справжня атмосфера на знімальному майданчику — коли кожен працює так, щоб усім було комфортно й хотілося створювати щось хороше разом. Це задало для мене дуже високу планку, і я щиро вдячна всій команді за цей досвід.
Що вам найбільше сподобалося у цьому досвіді? А що було найважчим?
Якщо чесно, то мені сподобалося все. Найбільше — просто бути в цьому процесі, працювати в кадрі й мати можливість зніматися поруч із такими прекрасними акторами. Для мене це було справжнім задоволенням. Та й загалом уся атмосфера на майданчику була настільки легкою, теплою, що хотілося, аби цей процес тривав якомога довше.
Щодо найважчого — мені навіть складно щось назвати. Усе було настільки злагоджено, що якихось справді важких моментів не виникало. Напевно, найскладніше було впоратися з хвилюванням перед першим знімальним днем — ще дорогою на майданчик. Але щойно я потрапила в цю атмосферу, познайомилася з командою й увійшла в робочий процес, хвилювання дуже швидко зникло. Звісно, були певні особисті моменти, пов’язані зі здоров’ям, але навіть вони не змогли затьмарити цей досвід. Загалом для мене це були дуже щасливі й теплі зйомки.
А що для вас означає червона рута? Які асоціації з цими словами — квітка, пісня, легенда?
Звичайно, насамперед для мене «Червона рута» — це пісня. Мені здається, я знаю її напам’ять ще з дитинства, багато в чому завдяки моїм дідусеві та бабусі. Це одна з тих пісень, які знаєш усе життя і які завжди викликають дуже теплі емоції. А тепер «Червона рута» для мене має ще одне особливе значення. Це вже не лише легендарна пісня чи квітка, а й наш фільм — стрічка, яка зовсім скоро вийде на екрани. Тому тепер, коли я чую слова «Червона рута», одразу думаю і про цей проєкт.
Чи любите співати «Червону руту»?
Звичайно, люблю. Ще коли навчалася в музичній школі, ми співали «Червону руту», тому ця пісня супроводжує мене ще з дитинства. А ще в нашій майже жодне сімейне застілля не минає без цієї пісні. Тому для мене «Червона рута» це не просто відома композиція, а частина моїх сімейних спогадів, дитинства і дуже теплих моментів.
Чому, на вашу думку, історія, яку розповідає «Потяг “Червона рута”» важлива?
Мені здається, ця історія нагадує про людей, які створювали українську культуру, про силу мистецтва й про те, як музика може об’єднувати. Про любов, яка живе попри все.
Ви і актриса, і модель, і співачка. Чи мрієте ви про окрему кінокарʼєру?
Звичайно, мрію. Насправді я мрію і про кінокар’єру, і про театральну кар’єру.
Спів, танці та моделінг — це те, що я дуже люблю, але я сприймаю їх як прекрасне доповнення до акторської професії. Усе це допомагає мені розвиватися, відкривати себе з різних боків і ставати кращою в тому, що для мене справді головне. Тому я повільними, але впевненими кроками йду до своєї мрії. Дуже сподіваюся, що вже в найближчому майбутньому зможу ще більше відкритися глядачам і ще глибше зануритися у світ кіно та театру.
А в якому фільмі хотіли б знятися?
Мені дуже складно назвати якийсь один жанр чи конкретний фільм. Насамперед хочеться грати сильних, багатогранних героїнь. Наприклад, мені була б дуже цікава роль на кшталт Жанни д’Арк — жінки з величезною внутрішньою силою, характером і вірою. Я відчуваю, що такі ролі мені дуже близькі. Хоча я дуже ніжна та чуйна:) Також мене дуже приваблюють історичні та пригодницькі фільми. Хочеться проживати різні епохи, різні долі й відкривати себе в абсолютно різних образах. Окрема моя мрія — поєднати акторство зі співом. Дуже хотілося б одного дня зіграти роль, у якій я зможу не лише грати, а й співати.
Ви також граєте у театрі Сузірʼя у виставі «Портрет Доріана Грея». Розкажіть про ваші стосунки з театром. Чи хотіли б продовжувати і театральну карʼєру?
Театр для мене — це місце, де актор росте щодня. Там немає другого дубля, є лише момент “тут і зараз”, і саме це дуже захоплює. Я люблю театр і точно хочу продовжувати грати на сцені. Для мене театр і кіно не конкурують між собою, вони по-різному розкривають актора, тому мені хотілося б поєднувати обидва напрямки. А ще я щаслива, що у виставі «Портрет Доріана Грея» маю можливість не лише грати, а й співати. Для мене це особливо цінно.
