В українських кінотеатрах вже показують «Малевича» — перший художній фільм про видатного митця. Стрічка досліджує українську ідентичність Малевича, а також проводить паралелі з сучасністю, коли російський імперіалізм вкотре намагається знищити українську ідентичність. ПроШоКіно поспілкувались з режисеркою Дарією Онищенко про зміну концепції сценарію, зйомки та роботу над новим унікальним проєктом.
Читайте також: Геній у квадраті – рецензія на фільм “Малевич”
Перше моє запитання – саме про сценарій. Чи змінилась концепція? Зараз фільм ділиться на чотири блоки, символічно як квадрати, які відображають різні періоди життя Малевича.
Так, сценарій змінився. Ще до повномасштабного вторгнення, у нас була частина, присвячена дитинству Малевича в українських селах, де він подорожував разом із родиною, адже його батько працював інженером на цукрових виробництвах. Частина історії була побудована саме на цьому періоді. Але після повномасштабного вторгнення ми не мали змоги знімати на Харківщині, де залишалося багато автентичних локацій. Ці території були окуповані або під постійними обстрілами.
Війна змінила і мій погляд на всю історію: на те, як нам потрібно презентувати Малевича. На перший план вийшли сенси деколонізації, боротьби з імперіалізмом, яку ми бачимо і зараз, що ця війна, яка була тоді, продовжується і зараз. Тому я вирішила додати сучасну лінію у фільм. Ця лінія проводить історичні паралелі, показує, що те, за що боровся Малевич, покоління його колег, його учнів, митців, які вірили в свободу в творчості, і не тільки творчості, а в свободу взагалі як цінність. Це те, за що борються українці зараз, коли дуже багато наших митців опинились на фронті, моїх друзів зокрема, багато хто вже віддав життя за нашу батьківщину.
Сенс боротьби за свободу вийшов на перший план. І ця сучасна лінія пов’язує між собою історичні різні шматки життя Малевича. Тому це не класичний байопік, як його буде очікувати глядач. І, мені здається, зробити класичний байопік про саме не класичного митця, який боровся з класицизмом і реалізмом, було б теж неправильно.
Які джерела ви використовували під час роботи над сценарієм? І чи траплялися несподівані відкриття або труднощі?
Труднощів майже не було, бо з нами працювала Тетяна Філевська – одна з найкращих у світі дослідниць українського авангарду і Казимира Малевича. Вона є авторкою кількох книжок про нього й особисто знаходила багато нових фактів у архівах протягом останніх 10 років. Наприклад, саме їй вдалося встановити, де саме народився Малевич.
Я також користувалася роботами Жана-Клода Маркаде, французького мистецтвознавця, який досліджував, зокрема й творчість Малевича, Дмитра Горбачова. Є й дослідники в Конотопі та Сумах, які вивчають період життя Малевича, коли він жив у Конотопі, і вже в молодості цікавився, малював, спілкувався там з місцевою інтелігенцією, місцевими митцями. Я опиралась на те, що вже підтверджено, але не треба забувати, що це художній фільм, і для мене було важливо зберегти правдивість персонажів, зберегти чесність перед постаттю цього самого митця. Але, звісно, там є і вигадані фіктивні художні елементи, які додатково обрамляють цю історію.
Пам’ятаю, ви брали участь у програмі «скрипт-докторингу» від HBO та Netflix. Розглядали тоді варіант міні-серіалу, і наскільки це актуально тепер?
Сценарій пройшов програму «Скрипт докторинга» від HBO, а там були викладачі і куратори цієї програми від HBO і Netflix. Це був цікавий досвід, в цій програмі ми розробляли варіант 5-серійного мінісеріалу. Але знайти фінансування на серіал набагато важче, ніж на повнометражне кіно, якщо це серіал формату HBO чи Netflix. Треба вивчати правила гри на цьому ринку, бути вже зі серйозним досвідом, також як компанія, яка хоче робити перший серіал. І коли почалось повномасштабне вторгнення, перед нами більше стояло питання, чи взагалі ми зможемо ще коли-небудь зняти цей фільм в Україні, бо це був перший рік повномасштабної вторгнення і ми не знали, що буде завтра. І тому ми залишили формат повнометражного фільму, певно це правильно, формат серіалу він був би напевно більш комерційним, а цей фільм це окремий твір.
Малевич – фільм орієнтований насамперед на українську аудиторію, чи він універсальний для світу?
Він зрозуміліший українцям, бо ми знаємо контексти. Для іноземців деякі речі будуть складніші, бо не все встигаєш пояснити за 90 хвилин, але ми вже показували Малевича за кордоном – перший показ був в Бразилії, офіційно від нашого МЗС і Офісу Президента. Тим паче, що наша дипломатична місія зараз спрямована на країни Латинської Америки, на те, щоб вони також більше дізнавалися про нашу культуру, про нашу боротьбу з російською пропагандою, розвінчання російських міфів. Це був дуже цікавий показ в Бразилії. Після цього у нас були покази в Італії, в Німеччині в рамках Мюнхенської конференції з безпеки. Тобто ми використовуємо фільм як елемент культурної дипломатії для досить цільової аудиторії людей, яким цікаве мистецтво, які розуміються на тому, що таке авангард, які вже знають, що роботи Малевича є в найбільших, найвідоміших музеях в світу, які також цікавляться подіями в Україні і нашою історією.
Чи плануєте показ фільму на стрімінгах після прокату?
Так, після кінотеатрів плануємо вихід і стрімінгових платформах – і в Україні, і за кордоном.
Часто українські фільми не доходять до прокату у регіонах. Чи ви обговорювали це з дистриб’юторами? Чи готові до такого опору?
Це питання бюджету і можливостей. І саме опору дуже не хочеться. Звісно, трошки різні цілі у режисера і у дистриб’ютора. У дистриб’ютора вони більше націлені на комерційний результат, мені важлива, і те, яка це буде публіка. Ми дуже хотіли показати фільм, наприклад, на прифронтових територіях, але це завжди питання бюджету і на рекламу, і на промоушен, на саму дистрибуцію, і розклад кінотеатрів робить саме дистриб’ютор. Ми будемо йти в різних містах, щодо маленьких складніше, бо там, напевно, не збирається достатньо людей, аби це мало сенс і якось окупило себе – аренду тих самих залів, приміщення, але це вже моє припущення. Я знаю, що у нас вже на цьому тижні будуть покази у Львові, допрем’єрні в Харкові, ми будемо показувати фільм за участю команди.
Ви згадали, що не змогли знімати на Харківщині. Де відбувалися основні зйомки?
Переважно у Києві, а також у деокупованому Мощуні. Там ми відтворювали сцени з картин Малевича, присвячених колективізації та Голодомору. Це був період самих перших сильних обстрілів нашої енергетичної системи, коли були прильоти в центрі міста, в парку Шевченко, тоді ми знімали, і в той день на кіностудії Довженко, там були дуже поруч теж прильоти. У нас в знімальному матеріалі дуже багато звуку сирен, який частково приходилось вирізати потім в монтажі.
Розкажіть про роботу з акторами. З Мариною Кошкіною ви раніше працювали.
Головну роль виконав Віталій Ажнов. Він дуже органічно вписався в образ Малевича. Разом із Мариною Кошкіною та Христиною Корчинською вони представляють нову акторську школу – сміливу, експериментальну, яка не боїться експериментувати, не боїться імпровізувати, яка дуже професійна, дуже багато працює над собою.
Для мене не було важливо, щоб Віталій Ажнов зовнішньо був схожий з Казомиром Малевичем, мені завжди важлива, коли я працюю з актором, щоб він вніс в роль і частинку себе, бо це допомагає, на мою думку. Це завжди такий реалістичний, правдивий образ персонажа, ніж коли актор буде повністю відходити від свого власного характеру особистості. У випадку з Ажновим його характер справді перегукується з характером Малевича.
Як ви особисто зараз ставитеся до Малевича – після п’яти років роботи над цим проєктом?
Для мене Малевич – це «один із нас». Це людина, для якої дуже важлива була свобода, яка намагалась дивитись в майбутнє, яка була новатором. Але при цьому не забувала своє коріння, не забувала місце, де він родився, не забувала ту культуру, яка його надихала ще в дитинстві. Це дуже близько зараз багатьом-багатьом українцем.
Це те, що ми зараз намагаємось зробити. Це є процес деколонізації і доля Малевича через те, що він народився в Києві і ріс в українських селах, а потім поїхав в російську імперію в прагненні тоді стати відомим художником і підкорити Москву, а потім прийшла радянська влада. І всі авангардисти ще тоді вірили, що радянська влада надасть можливість бути вільними і створювати нове мистецтво. Потім розчарувалися дуже швидко в цьому режимі, стали самі жертвами радянської системи. Це розчарування проходили ми всі в нашій країні також зараз, то історія якби поколу повторюється. І це, мені здається, те, що дуже наближає постать Малевича і подій з його життя до сьогодні, що ми переживаємо зараз. Для мене Малевич – це один з нас і це людина, яка шанувала свободу, яку цінуємо всі ми зараз.
Чи можете назвати бюджет фільму?
Точної цифри не скажу. Фінансування збирали поетапно – і до вторгнення, і вже під час війни.
Над чим працюєте зараз?
Пишу сценарій художнього фільму про Юрія Іллєнка – на основі його автобіографії та спогадів, у співпраці з його сином. Це буде історична драма з елементами комедії, у копродукції з Італією. Проєкт для мене дуже важливий, цікавий. Мені здається, теж продовжує цю тему, важливо мені повернення нам наших імен, більше дізнаватися про власну історію і шанувати наших митців, яким радянська влада не давала можливість вільно створити і працювати.
Коли очікувати зйомки?
Сподіваюся, наступного року, але все залежить від фінансування.
