У прокат вийшла драма “Малевич” про одного із найвідоміших художників світу, провокативного митця, що створив “Чорний квадрат” – Казимира Малевича. Оглядач ПроШоКіно побував на прем’єрі фільму і разом з його авторами теж спробував відшукати відповідь і про “чорний квадрат” і про те, хто ж він власне такий.
Читайте також: У Києві запустили потяг присвячений Казимиру Малевичу
Цей фільм мав би з’явитися вже давно навіть як просто протидія заяложеному ствердженню країни-агресора про те, що Малевич – російський художник. Як ведеться, російська імперія все геніальне безсоромно підтягує під себе, тож було б дивно, якби вони не робили спроб привласнити собі і засновника найрадикальнішого напряму авангардного мистецтва – супрематизму, що є автором картини, яка змінила розвиток світового художнього мистецтва.
І тому фільм “Малевич”, знятий українськими митцями вже під час повномасштабного вторгнення, це не просто художній фільм, це – культурна місія, суть якої повернення Малевича Україні. Хтось скаже, що ця стрічка “відвоювання” Малевича” у Росії, але ця ціль навіть не вторинна, тут найголовніше – це відкриття і прийнятті цієї постаті широким загалом українських глядачів.
Всі ми чули десь і щось про Казимира Малевича, але мало хто заглиблювався в деталі життя та творчості. Бо його творчість, це – безодня, яка, еге ж бо, лякає. А от його земне життя – це зрозумілі речі, навіть проста інформація про те, що Казимир Малевич народився в Києві на Жилянській і був охрещений в Олександрівському костелі на Костьольній, який діє донині, вже робить митця всім нам більш зрозумілим. Також не секрет, що Малевич все життя захоплювався українським народним мистецтвом, з яким знайомився, мандруючи українськими селами. Є інформація, що він навіть розписував хати разом із селянами. Тож його супрематизм виріс з нашої народної творчості, і якщо подивитись на його дивні роботи з цієї точки зору, можна вловити в них і колір, і геометрію української вишивки та розпису. Що ж до українства Малевича, то це реальні факти, що він в графі “національність” зазначав себе як “українець”, а своїх учнів навчав вільно мислити і також називати себе українцями.
Автори фільму – продюсерка та авторка ідеї Анна Паленчук та режисерка Дар’я Онищенко пішли саме цим шляхом, взялись відкрити нам Малевича перш за все як людину. Хоча при цьому вони наголошують, що “Малевич” – це не класичний байопік, який рухається в біографічній хронології, а скоріше фантазії на тему в яких деякі факти життя митця були переосмислені на користь кіношній виразності. Фільм “Малевич” крокує етапами-десятиріччами у житті художника. Безтурботний ще 1910 рік, далі тривожні 20-ті роки і страшні 30-ті.
Фільм починається з вистави “Перемога над сонцем”, декорації і ескізи костюмів до якої Малевич робив вже з натяком на майбутній супрематизм, та на появу свого супрематичного шедевру “Чорного квадрату”. Власне цю картину-сенсацію він презентував на знаменитій футуристичній виставці “0.10”, якій в фільмі присвячена велика сцена. На фоні мистецьких експериментів Малевич в фільм живе життя в якому є жінки, секс, друзі, жорстке творче протистояння з колегою авангардистом Володимиром Татліним (ця роль є яскравим дебютом в кіно Олександра Новікова). Також милуємося епізодичною, яле примітною, роллю Олександра Рудинського, що зіграв прибічника ідей Малевича.
20-ті роки показані через роботу Малевича у Вітебській художній школі, це той період, коли на Малевича почало полювати НКВД, звинувачуючи митця в небажанні зображувати соціалістичну реальність. В ролі головного антагоніста фільму – чекиста, чия мета не зрозуміти, а засудити – Олексій Горбунов, актор, якого останнім часом в кіно не видно і шкода, бо він справжній майстер яскравих образів.
В цей період помирає дружина Малевича – Софія (Христина Корчинська) і зʼявляється Наталля – спочатку студентка, а далі ще одна дружина майстра (Марина Кошкіна).
Страшні 30-ті роки це робота Казимира Малевича в Художньому інституті. В цей період художник наважився відобразити у своїх роботах Голодомор, який він побачив на власні очі під час експедицій до українського села. “Де серп та молот, там смерть та голод”, скандує Малевич, увічнюючи Великий Голод в одно’менній картині. Тоталітарний режим закривав очі на різні “піруети” свободолюбного генія, та звинувачувальний акт Голодомору йому не пробачив.
Дуже непросту роль Казимира Малевича виніс на своїх плечах актор Віталій Ажнов. Головна роль у повнометражному фільмі дісталась йому вперше. Ажнов сам по собі актор-всесвіт, тому в образ “не від миру цього авангардиста-генія” вписався ідеально. Його роль, як і весь фільм, це фантазія на тему Малевича, але дуже вдала. З його подачі ми розуміємо головне – Малевич гідно ніс тягар свого таланту і при цьому був людиною сміливою та принциповою. І це головне.
Виконання цієї задачи не змогли підкосити ні трохи відволікаюча озвучка, ні слабенькі діалоги, ні перебір з сексуальними сценами, досить боязкими до речі. Не досить вдалим було і вплітання історії Малевича у сучасний контекст російсько-української війни. Ідея перекидування містків у сучасність, в якій російська імперія продовжує вчиняти геноцид проти українського народу, виправдана, але форма не у всьому зрозуміла. Але остання сцена, в якій на стіні розбомбленої сільської хати з’являється картина Малевича вражає.
