Фільм Хачатура Василяна та Олександра Бикова “Злегка прочинені двері” було знято ще у 2019 році. Українська прем’єра відбулась на фестивалі глядацького кіно “Миколайчук OPEN”. ПроШоКіно подивились картину і поділимось враженнями у рецензії.
У центрі сюжету — Петро (Олександр Биков), молодий хлопець, що живе з батьками у селі, робить по господарству та допомагає своїй родині. Або скоріш “витягає” її на собі: мати працює та вживає алкоголь, вітчим — просто вживає алкоголь, дід — прикутий до візка, а прабабця страждає на деменцію.
Йому тісно: постійні вимоги та маніпулятивні прохання членів сім’ї не залишають вільного часу, а операторська камера періодично зрізає пів голови, замикаючи героя у чотирьох стінах сюжету та візуалу. Не так задушливо тільки у квітковому магазині, де працює Оксана (Анастасія Остреїнова) — романтичне захоплення героя, певно таке ж сильне, як і любов до квітів. Дівчина періодично акумулює почуття Петра у години безкоштовної роботи та ходить на дискотеки з іншим.
Читайте також: Рецензія на фільм “Хто ти, Філіпе?”: дилема того, хто вижив
Втомлений від постійного тиску, Петро збирається піти в АТО. Після скандалу рідня вдається до незграбної гри у нормальність: розділяє обов’язки та відповідальність. Але не складається: і актори непрофесійні, і завдання важкі. Цей перехід дорослих у роль батьків із затишної позиції дитини ламає їх буденність. Глядач спостерігатиме за хвилями страждань та образ созалежних батьків на прояв волі та вибір героя.
Елементи гумору будуються на накладанні дискомфортних ситуацій — тут нервово смієшся, бо боляче. Петра хочеться обійняти і плакати, хоча впродовж фільму ми не бачимо його переживань — їх всі компенсує оточення, яке чути не хочеться, а вибору особливо і немає. Тому герой — білий аркуш, що відображає цю суміш кольорів та перепроживає схожий досвід глядачів з деструктивних родин.
Читайте також: “Памфір”: сучасна буковинська міфологія
Універсальність та лаконічність історії дозволяє замінити у цьому рівнянні змінну війни на будь-яку іншу травматичну ситуацію та отримати трагічний фінал. Останній не дає героям шансу на виправлення, занурюючи глядача у цю соціальну прірву з головою.
“Злегка прочинені двері” досліджує життя у регіонах, де не знають про психоаналіз та КПТ, процвітають феодальні батьківсько-дитячі стосунки, а магія ранку починається з роботи на ділянці. Це холодний душ, який залишає простір для роздумів про ту сторону суспільства, яку можна побачити у «смішних» вирізках з трешових ток-шоу.
Читайте також: Посттравматична історія про надію: рецензія на фільм “Бачення метелика”
