У прокат вийшов новий фільм ветерана Голлівуду Рідлі Скотта, який цього року отримав Оскар за свій внесок у кіно. 88-річний режисер пропонує нам постапокаліптичний науково-фантастичний фільм “Сузір’я Великого Пса” (The Dog Stars), в якому демонструє, що вміє бути романтиком. ПроШоКіно розповідає про поетичну атмосферу фільму і про те, чому у Рідлі Скотта вийшов трохи дивний постапокаліпсис не схожий на всі інші.
Фільм знято за однойменним романом американського письменника Пітера Геллера “Сузір’я Пса”, який вийшов у 2012 році. І це дуже якісна атмосферна постапокаліптична проза про надію та виживання в поглиненому дикою природою світі. Рідлі Скотт надихнувся цією атмосферою і зняв поетичне кіно про кінець світу. Перед нами не екшн, що можна було очікувати, а історія кількох різних людей, які навіть в умовах дикості ситуації залишаються людьми та плекають надію на майбутнє.
Читайте також: Найгучніші екранізації книжок 2026 року
В центрі сюжету пілот та механик Гіґ (Джейкоб Елроді), який вижив після глобальної пандемії, але втратив дружину і дитину. Тепер він живе на покинутому аеродромі зі своїм собакою Джаспером — єдиним, хто у нього лишився з минулого життя — і колишнім військовим Бенґлі (Джош Бролін). Їх житло нагадує фортецю — в ній повно запасів їжі і цілий арсенал зброї бо ворогів варто чекати кожної миті. В обставинах апокаліпсису кожен новий день схожий на попередній і перспектив тут ніяких. Тому Гіґ літає на своєму старенькому літачку і розмірковує, чи не влетіти йому часом в скелю, щоб цей жах скінчився. Але одного дня його рація ловить загадковий радіосигнал — крізь перешкоди до нього долетів жіночий голос. Поговорити не вдалося, але ця подія змусила Гіґа відправитися в далеку мандрівку, яка, врешті решт, змінить його життя і подарує надію. Але до цього на головного героя чекає ще багато зустрічей — як приємних, так і смертельно небезпечних.
Цей фільм за атмосферою нагадує одночасно і “Імлу” за Стівеном Кінгом, і “28 днів потому”, і “Я – легенда”. А ще тут є щось від історії про “Маленького принця” — всі ці політи, зустрічі та випробування створюють відповідну атмосферу. А місцями це все дуже і дуже схоже на те, що сьогодні відбувається в Україні. Тому “Сузір’я Великого Пса” — це не наукова-фантастика, а скоріше казка про страшне і вміння в ньому ловити світло.
Несумнівно найкращі моменти фільму — це краєвиди, які Гіг бачить під час своїх польотів. За чудову операторську роботу Еріку Мессершмідту належить видати Оскар. А от сценариста варто поставити у куток за розтягнутість сюжету та за штучні та примітивні діалоги.
Щодо акторів, то тут все дуже красиво. Роль Гіга грає красунчик Джейкоб Елроді, який нещодавно гарно “засвітився” у “Буремному перевалі” поряд з Марго Роббі, а ще отримав номінацію на Оскар за роль у новому “Франкенштейні”. У Рідлі Скотта на цю роль був свій актор — ірландець Пол Мескаль, з яким режисер працював над “Гладіатором 2”. Однак Мескалю запропонували зіграти Пола Маккартні і він від проєкту відмовився. А шкода, Елроді, хоч і наділений вже магнетизмом кінозірки, психологічно все ж таки роль не дотягнув. Все що на сьогодні вміє Джейкоб — це сумними красивими очима дивитися в камеру на крупних планах. А от харизми в ньому малувато, тому персонаж вийшов досить прісний.
Але в парі із зіркою фільму “Субстанція” Марґарет Кволлі, він виглядає ідеально. З цих двох вийшла буквально пара року. Але про те, що між ними відбувається в фільмі, ви дізнаєтеся в кінотеатрі. Бо інакше це буде спойлер. А хто буквально купається в своїй ролі — це Джош Бролін, його підстаркуватий буркотун-снайпер здається насолоджується кінцем світу, допомагаючи глядачу знайти в запропонованих умовах щось прекрасне.
Тому так, “Сузір’я Великого Пса” — це фільм легендарного режисера. Так, він, можливо, не кращий в його фільмографії, але кожен знайде в ньому щось, що його вразить. Для когось це буде гра Броліна, для когось краса Елорді і Квуллі, а для когось краса природи, яка починає в повну силу панувати, коли всесвіт вказує людству його реальне місце в цьому бутті.
