Молоде українське кіно розвивається попри всі внутрішні та зовнішні загрози й станом на зараз має пристойну кількість голосів, які говорять на абсолютно різні теми. Сьогодні ПроШоКіно розповість про українських режисерок, чиї фільми вийшли у прокат та їхні минулі роботи, на які варто звернути увагу.
“Назавжди-назавжди”, реж. Анна Бурячкова
Стрічка про дорослішання в 90-х від кліпмейкерки Анни Бурячкової вийде в український прокат 21 листопада 2024 року. У центрі сюжету – старшокласниця Тоня, яка змінює школу та оточення. У новій компанії вона знайомиться із двома хлопцями, спілкування з якими змінить її життя й ставлення до себе. Прем’єра картини відбулась на 80-му Венеціанському кінофестивалі у секції Orizzonti Extra. Це дебютна картина режисерки, раніше вона створювала рекламу та кліпи для «Океану Ельзи», ONUKA і СТАСІК.
Читайте також: Прекрасна нетривалість. Рецензія на фільм «Назавжди-Назавжди»
“Ти мене любиш?” реж. Тоня Ноябрьова
Нова картина режисерки тематично продовжує історію про дорослішання в 90-х в Україні та розповідає про юну Кіру. Вона вчиться у театральному університеті та має теплі стосунки з батьками, але в один момент все це починає руйнуватись. Світова премʼєра фільму відбулася на фестивалі Берлінале в 2023 році.
Акторку Карину Химчук за роль Кіри нагородили національною премією “Кіноколо” та відзнакою за найкращу жіночу роль від Одеського міжнародного кінофестивалю. Раніше Ноябрьова зняла сатиричну комедію “Герой мого часу” (2017), про хлопця який переїздить до великого міста та постає перед труднощами адаптації в ньому. На 9-му Одеському міжнародному кінофестивалі картина отримала нагороду за кращу режисуру.
Читайте також: 5 фільмів про українські 1990-ті: від пострадянського нуару до драм дорослішання
“Я і Фелікс” реж. Ірина Цілик
Ще один фільм про 1990-ті – екранізація автобіографічного роману Артема Чеха про його дитинство та дорослішання у пострадянській Україні поруч із новим чоловіком його бабусі, Феліксом – ветераном війни в Афганістані.
У доробку Ірини документальний фільм “Земля блакитна, ніби апельсин” про життя родини у “червоній зоні” на Донбасі. Стрічка отримала нагороду за кращу режисуру в категорії світової документалістики на фестивалі Sundance.
Читайте також: Драма дорослішання, пошук батьківської фігури та українські 90-ті. Рецензія на фільм “Я і Фелікс”
“Як там Катя” реж. Крістіна Тінькевич
Повнометражний дебют Крістіни Тінькевич зібрав низку престижних нагород на міжнародних кінофестивалях. Серед них – спеціальний приз журі Ciné+ та “Золотий леопард” для Анастасії Карпенко, як кращої акторки на МКФ у Локарно, а також визнаний найкращим фільмом національного повнометражного конкурсу київського міжнародного кінофестивалю “Молодість”. За сюжетом, лікарка швидкої допомоги Анна намагається віднайти справедливість після того, як у її житті стається трагедія.
Читайте також: Зразкова соціальна драма: рецензія на фільм “Як там Катя?”
“Степне”, реж. Марина Врода
“Степне” — повнометражний ігровий дебют кінорежисерки Марини Вроди, створений у копродукції з Німеччиною. Фільм розповідає історію кількох днів життя літнього чоловіка, який приїжджає в українське село Степне, щоби доглядати свою маму, яка помирає. Перед самою смертю мати розповідає йому про набір речей, закопаних у сараї, які «змусять головного героя згадати про колишні мрії і все, чого він прагнув, але так і не досяг». Фільм отримав «Пардо» (Леопарда пошани) — нагороду за найкращу режисерську роботу на Міжнародному кінофестивалі в Локарно.
Марина Врода стала другою кінорежисеркою, яка здобула для України “Золоту пальмову гілку” Каннського кінофестивалю: у 2011 році вона отримала її за короткометражний фільм українсько-французького виробництва “Крос”. У 2005 році “Золоту пальмову гілку” Канн було присуджено Ігорю Стрембіцькому за документальну короткометражку “Подорожні”.
“Фрагменти льоду”, реж. Марія Стоянова
Фільм розповідає про батька режисерки, який придбав свою першу камеру в 1986 році, знімаючи дитинство доньки в УРСР. Сімейні архіви змішуються з відео з-за кордону, він мав змогу їздити на гастролі. Марія створила монтажне документальне кіно у якому дослідила настрої покоління своїх батьків у турбулентний період розпаду СРСР. Картина отримала 4 відзнаки на 21 Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA: Спеціальна відзнака конкурсу DOCU/СВІТ, Головний приз конкурсу DOCU/УКРАЇНА, Головний приз студентського журі, Приз від журі спілки кінокритиків.
“Фрагменти льоду” – дебютний повний метр режисерки, серед її коротких метрів: “Ліс, ліс” (2022), “Друга хвиля” (2020), “Понад Стіксом” (2019), “Ma” (2017), “Екзарх” (2014).
Читайте також: Подробиці україно-норвезького фільму Марії Стоянової «Fragments of Ice»
“Мирні люди”, реж. Оксана Карпович
З початку повномасштабного вторгнення українські спецслужби опублікували сотні перехоплених телефонних дзвінків російських військових. Чи не найбільший інтерес викликають розмови окупантів з їхніми близькими в Росії. Голоси “мирних”, цивільних — матерів, дружин і друзів — розкривають світові очі не лише на хід так званої “спецоперації”, а й на жахливий внутрішній світ суспільства, яке стоїть за її виконанням. Стрічка отримала “Приз Amnesty International” та “Приз екуменічного журі” на Берлінському міжнародному кінофестивалі.
Читайте також: 5 фільмів про українські 1990-ті: від пострадянського нуару до драм дорослішання
