“Я і Фелікс” став повнометражним ігровим дебютом Ірини Цілик, який виходить в український прокат. Стрічка заснована на автобіографічному романі “Хто ти такий?” Артема Чеха. У 2020 році документальний фільм Цілик “Земля блакитна, ніби апельсин”, отримав нагороду за кращу режисуру на американському кінофестивалі незалежного кіно “Санденс”. Показ нової картини режисерки відбувся у межах міжнародного конкурсу кінофестивалю “Миколайчук OPEN”, який відвідали ПроШоКіно.
“Я і Фелікс” — це драма дорослішання в період 90-х. Головний герой, Тимофій, зростає у “жіночому світі”: його виховують мати і бабуся, розрізнені конфліктом поколінь; батько — не пішов, але з родиною не живе, бо “крутиться”, щоб раз на місяць привозити малому жуйки, яких немає в магазинах. Їх побут розриває Фелікс (Юрко Іздрик) — новий бойфренд бабусі Тимофія — граф, ветеран Афгану та одіозний алкаш. Саме він розповість герою про дві раси людей: чоловіків та жінок, пояснить основи світобудови на прикладі грибів та стане його кращим другом.
Для Іздрика ця роль стала дебютом у кіно, наскільки вдалим та органічним, що уявити когось іншого на його місці — майже неможливо. Своєю гучністю та фактурою він міг спокійно заглушити роль головного героя, але завдяки вдалій роботі з акторами — прекрасно почувається на своєму місці. Три версії Тимофія зіграли три актори: Андрій Чередник (Тимофій у дитинстві), Владислав Балюк (Тимофій-підліток) та Володимир Гладкий (дорослий Тимофій). Його екранне дорослішання не викликає відчуття чужорідності: після кожного таймскіпу (при чому майстерно обіграному) на тебе дивиться той самий хлопчик з величезними карими очима.
Читайте також: Посттравматична історія про надію: рецензія на фільм “Бачення метелика”
Ірина Цілик із документалістською прискіпливітьстю відтворює портрет епохи: килими, плитка у ванній, постер зі Сталлоне та красиві порожні пачки з-під сигарет над столом. Одна з декораторок власноруч відмалювала візерунок на шпалерах. Ця деталізованість відкриває новий рівень історії: більше розповідає про побут та інтереси героїв, дає простір для ностальгії, бо хтось мав такий самий заварник або так само приміряв кросівки на картонці. Режисерка згадує, але не ідеалізує. Показати 90-ті очима підлітка без зайвої романтизації — результат майстерності та сильного сценарію.
“Я і Фелікс” говорить про дорослішання одного хлопця на фоні дорослішання однієї країни. Під час своїх алкогольних марень, Фелікс згадує війну, а тверезим перепродає зброю. ПТСР став однією складових його особистості. Єдиною рисою, яку так і не прийняв Тимофій (далі буде спойлер), який згодом стане на захист держави, що росла разом із ним.
Читайте також: Злегка тригерне кіно. Рецензія на фільм “Злегка прочинені двері”
Стосунки між цими двома — класичний приклад found father тропу. Їх взаємодія та часовий простір історії, мимоволі нагадує Марті МакФлая та Дока. Названий дід, що називає Тимофія онуком, в той час, коли батько звертається до сина, як “корєш” — щемка та показова паралель. Це історія двох людей, що знаходять один одного у цьому хаотичному світі для того, щоб його осягнути, навчитись відданості, дружбі та спробувати відповісти на питання: “хто ти такий?”.
“Я і Фелікс” — це чудова історія про людей: молодих і спантеличених, старих і загублених. Картина про татів, які “крутилися”, мам, які тягнули на собі приблизно все та дітей, що вчились дружити, невдало закохувались, вплутувались у небезпечні компанії і проживали свої великі–маленькі проблеми. Це розповідь про одного хлопчика та його дивного названого діда, яку з великою любов’ю та теплотою переповіла одна дівчинка.
Читайте також: Рецензія на фільм “Хто ти, Філіпе?”: дилема того, хто вижив
