Другим ігровим повнометражним фільмом Романа Бондарчука стала «Редакція». Світова прем’єра фільму відбулась на Берлінале, а українська — на 8-му Київському тижні критики. Стрічка отримала нагороду за найкращий сценарій на Національній премії кінокритиків «КІНОКОЛО» у 2024 році. Всі художні фільми Бондарчук присвячені рідній Херсонщині, її героям, злодіям та степовій метафізиці. У цій рецензії кінокритикиня ПроШоКіно розповість, про те, як режисер працює з простором та які гріхи суспільства викриває.
«Редакція» може здатись абсурдною та нереалістичною двом категоріям людей: тим, хто не працював у журналістиці й тим, хто ніколи не жив у провінції. Я була і там, і там, тож кіно мені сподобалось. Головний герой, біолог Юра, під час експедиції у пошуках червонокнижного бабака стає свідком підпалу лісу невідомими. Разом зі своїм колегою він фотографує обличчя зловмисників — і тут історія починає розвиватись за принципом лісової пожежі. Юра починає шукати медіа, яке зможе опублікувати репортаж, але у місті ось-ось розпочнуться вибори мера, тож на пожежі всім начхати. Найбільше дивує той факт, що герой не звертається до великих та впливових національних ЗМІ, щоб розповісти про ці злочин. Розголосу, очевидно, було б значно більше. І це говорить нами про те, як Бондарчук працює з простором.
Херсонщина для режисера є ізольованою чи краще автономною територією, яка існує за власними законами. Варто згадати магічно-реалістичний «Вулкан» й те, як головний герой-іноземець, губиться у безкраїх полях, кориться їхнім диким законам та стає зовсім іншою людиною. У «Редакції» суспільство має таку ж химерну ієрархію. Тут непросто зрозуміти, хто знаходиться на вершині харчового ланцюжка. Голова міста, який переобирався вже невизначену кількість разів — у комі, тож його просуванням займається команда. Колективний мер отримує друге життя під час виборів: його обличчя з’являється на дипфейках, де він танцює ритуальні танці зі своїми прихильниками чи на фото, де він в образі плейбоя та філантропа.
Схожу карту з протистоянням «місцевим божкам» розігрував Дмитро Сухолиткий-Собчук у «Памфірі». Але його локальний господар не був пасивним. Він використовував інших для досягнення власних цілей, але його образ уособлював дракона, якого врешті-решт має перемогти Памфір. Херсонський «моцний господарник» прикутий до ліжка, тож інструментом влади стає його образ та репутація. У сатирі Бондарчука осередок зла з першої своєї появи на екрані уособлює щось мертвонароджене та неактуальне. Кінцевого бенефіціара не існує: корупція, наглість і жлобство — не характеристика конкретного героя. Це вірус кожного представника влади на місцях, до якого організм під назвою «суспільство» не виробляє імунітет, бо йому байдуже. Режисер прирівнює бездіяльність до умисного злочину — і правильно робить.
Абсурдність «Редакції» продиктована самим життям: Бондарчук провів опитування серед журналістів херсонських медіа, підсумувавши їхні професійні історії в одну. До неї він додає алюзії на події, що відбувалися у місті ледь не з часів здобуття Незалежності. Вони не виходять за межі бульбашки, але херсонці їх помітять: танцювальний флешмоб славнозвісного мера Сальдо та його дружба з Кашпіровським, лісові пожежі, екопоселення посеред лісу, що належить одному з місцевих депутатів. Але з пошуком всіх прообразів краще впораються Херсонські колеги після виходу стрічки у прокат, адже у цьому й особливість сатири — завжди виникає потреба у пошуку висміяного. Але чи є у сатири термін придатності та чи має вона властивість новини, тобто, чи живе вона декілька днів та реагує на актуальні події? «Смерть Сталіна» вийшла у прокат через понад 60 років від смерті диктатора, та була дуже добре сприйнята аудиторією. Бо таке кіно резонувало із суспільними запитами. Чи відрізняється контекст Херсонщини 2020 та 2024 року? Однозначно, так. Чи є наратив фільму про боротьбу з інертністю суспільства шкідливим? Точно ні.
«Редакція» — це політичне висловлювання громадянина свого міста та своєї країни. Конфлікт головного героя з усією мерівською раттю будується на різному розумінні майбутнього міста. Юра шукає бабака для того, щоб херсонський ліс перейшов під протекцію зеленої мережі Європи, місцева влада ж прагне використати території та деревину задля збагачення. Наратив про підкорення природи людиною неможливо боляче перегукується з підривом Каховської ГЕС росіянами 6 червня 2023 року. Викривальну сутність стрічки ніби перекриває воєнний контекст, коли вся увага зосереджується на зовнішньому ворогу. Проте фільм змушує згадати про всі можливі корупційні скандали, що стались протягом повномасштабного вторгнення й побачити, що їхні фігуранти так схожі з героями Бондарчука. «Такі люди не добрі й не погані, вони — інші», — каже героїня Римми Зюбіної. Але чи заслуговують вони на таке ставлення?
Дискусійним питанням є кастинг фільму. Адже висувати медіапокидька на роль медіапокидька — моветон та попуст для його его. Маю припущення, що розглянути цей кейс варто вже після прем’єри «Редакції», коли зможемо вийти у значно ширший простір для розмови всередині суспільства. Щодо інших акторів, то хочеться виділити епізодичну роль Сергія Степанського, який раніше зіграв головну роль у «Вулкані», але не є професійним актором. Сергій — звукорежисер фільмів «Плем’я», «Зелена кофта», «Рівень чорного», «Дике поле», «Штангіст» та «Редакція» відповідно. Нам треба більше його обличчя у кіно.
Читайте також: Українські фільм, про які ви могли не знати, але маєте подивитись.
Головну роль зіграв херсонський журналіст Дмитро Багненко — частина його розслідувань заклала основу для сценарію. Для головних акторів організовували акторські курси для того, щоб їхня взаємодія була більш глибокою. Його колегу зіграла режисерка Жанна Озірна. Після початку повномасштабного вторгнення Багненко прожив три місяці в окупації — і весь цей час знімав. Його записи стали основою для фільму ВВС під назвою «Окупація». Після виїзду з окупації журналіст вступив до лав ЗСУ. Жанна Озірна створила фільм «Медовий місяць» про пару з передмістя Києва, яка потрапляє в окупацію та вимушена ховатись у квартирі в напівпорожньому домі. Стрічку створено в рамках програми розвитку Венеційського фестивалю Biennale College Cinema, прем’єра відбулась на 81-му Венеційському МКФ. «Реакція» увібрала у себе не лише історії минулого, але й об’єднала велику кількість талановитих діячів, що представлятимуть країну на міжнародних майданчиках та боронитимуть її територіальну цілісність.
Цей та минулі фільми Бондарчука — документ про життя Херсонщини до повномасштабного вторгнення. І хто знає, чи зможемо ми колись побачити її такою, як раніше. Режисер дає змогу осмислити Південь через сюрреалістичний вихор подій та крізь призму його найгостріших скандалів та найодіозніших представників. «Редакція» до болю смішна та абсурдна, але настільки ж трагічна. Гнітючість стрічки підсилює фінал, який не дає жодних надій, але спонукає зробити хоч щось, щоб їх віднайти. Наприклад, бути чесним.
Читайте також: Кіноподорож: місця в Україні, де знімали кіно.
