Арі Астер смакує тему родинних стосунків вже третій фільм поспіль: і кожен раз йому вдається проговорити це свіжо, щемко та моторошно. “Спадковість” (2018) була роздумом про материнство, “Сонцестояння” (2019) — дослідженням болю від втрати родинних зв’язків та способів цей біль заглушити.
У центрі його історій жінка, що втрачає себе, а потім перезбирається по шматочках у деструктивному середовищі: язичницькому культі чи відьомському шабаші. Вона є рушійною силою: королевою травня чи носійкою родового прокляття, здатною розгойдати якщо не весь світ, то точно одну соціальну одиницю. Жіночі образи Арі Астера є втіленнями абсолютної величини, бо чинять помсту із первинною люттю, страждають до появи галюцинацій та кохають до фатального фіналу. “Усі страхи Бо” може видатись першою “чоловічою” історією Астера, але тільки здалека. Якщо придивитись уважніше стає зрозуміло, що всі тривоги, панічні стани та, відповідно, страхи Бо — результат дій однієї жінки. Його матері.
У центрі сюжету чоловік на ім’я Бо (Хоакін Фенікс), який боїться. Він не виходить за межі квартири, адже зовнішній світ сповнений небезпеки, а кожен незнайомець прагне його вбити. Бо розуміє тільки мати: з нею він спілкується телефоном та планує навідати на річницю смерті батька. Саме поїздка додому стає початком глядацької мандрівки життям, спогадами та травмами героя.
Хоакін Фенікс добре вписується у роль самотнього невдахи без права володіння на власне життя: його справді шкода. Зовнішність героя змінюється відповідно до кожної сюжетної арки, адже “Усі страхи Бо” — це довга сюрреалістична мандрівка чотирма епізодами з життя героя. Важливо, щоб глядач був готовий до цієї подорожі, адже йому з Бо буде дискомфортно будь-де: на вулиці біля власного будинку, в гостях у людей, що врятували йому життя, ідеалістичному лісі та віллі власної матері.
Читайте також: “Не твоя вина – шо ти батька свого син”: Рецензія на фільм “Люксембург, Люксембург” Антоніо Лукіча
Мона Вассерман, мати Бо (яку у різних проміжках життя майстерно втілили Петті Люпон та Зої-Лістер Джонс) — його найкращий та єдиний друг, окрім терапевта (Стівен Гендерсон). Все життя вона оберігала Бо від зовнішнього світу: поганої їжі, негативних емоцій, особистого простору та сексу. Мона зібрала у собі якості двох батьків героя, перетворившись на абсолютний авторитет, джерело відчуття перманентної провини та диктатора, що проголосив тиранію контролю. Здається, що у героя не існує власних думок, крім того, як не вмерти та догодити мамі.
Арі Астер накладає одну тривожну ситуацію на іншу, уподібнюючи оповідь до сну, після якого довго не можеш зрозуміти: чи реальним є твоє життя. Найбільше лякає лінія про квартиру Бо. Чоловік живе у карикатурно небезпечному районі, вулиці якого переповнені маргіналами. Хаос та насильство за вікном зведені до абсолюту, але здається, що вся проблема тільки у сприйнятті героя. Допоки його не підрізає ножем голий психопат із новин.
Режисер балансує між двох крайнощів: глибока історія про складні стосунки з матір’ю осмислюється через низку абсурдних та непередбачених ситуацій. “Усі страхи Бо” — це божевільна комбінація “Чарівника з країни Оз” та “Мати!” Аронофскі під соусом едипового комплексу та кемпбеллівського геройского шляху. Не обійшлось без самоцитування: Астер традиційно чавить голови, в одній із сцен вбиває одного з персонажів повторюючи ритуал із “Сонцестояння”. Будинок матері героя нагадує напівпрозорий, майже іграшковий будинок зі “Спадковості”. Є відчуття, що після двох вдалих горорів, Астер отримав повну творчу свободу та зняв справжній “slow burn horror” — історію, де страшно не від скримерів чи літрів бутафорської крові, а від повної дезорієнтації, тривоги та думки про теоретичну можливість існування такого ж життєвого сценарію.
Читайте також: “Ренфілд” – історія про токсичні стосунки: рецензія на фільм
Технічно історія виконана і зіграна бездоганно, “Усі страхи Бо” — це захопливий атракціон, “Кімната страху” якщо хочете. В ній незручно, затісно, іноді ти відчуваєш себе малим та безпомічним, місцями ж не можеш вдихнути під вантажем відповідальності. Тобі смішно, сумно та погано, хочеться піти, але мама вже заплатила гроші.
Ця історія — головоломка без рішення. Задача з неправильними цифрами, де відповідь не збігається з числом на останніх сторінках підручника. “Усі страхи Бо” занурює у тривожну та страшну історію та відпускає з сеансу із відчуттям провини за те, що ти просто існуєш.
