На наші великі екрани вийшов фільм, заради якого Тімоті Шаламе сім років тренувався в настільному тенісі. Він продовжував підкорювати мʼячик навіть в ті часи, коли знімався в “Дюні 2” та у мюзиклі “Вонка”. Чи варто дивитися на Шаламе в ролі короля пінг-понгу, розповідає ПроШоКіно.
Спортивна трагікомедія “Марті Супрім: Геній комбінацій” (Marty Supreme) розповідає історію реального американського чемпіона з настільного тенісу Марті Рейзмана, який був зіркою пінг-понгу в 50-60 роки ХХ століття. Він був одночасно великим спортсменом, шоуменом та аферистом. За мотивами його біографії режисер Джош Сафді зняв фільм, який насправді не є біографічним.
До речі, у 2025 році знаменитий режисерський дует братів Сафді розпався, митці розійшлися, щоб зайнятися сольними карʼєрами та зняти історії двох абсолютно різних спортсменів. Бенні зняв Smashing Machine (в українському прокаті “Незламний”) де Двейн Джонсон грає бійця ММА, а Джош взявся за трагікомедію про зірку пінг-понгу, запросивши на головну роль Тімоті Шаламе, який багато років був поціновувачем творчості братів.
Джош не став зраджувати вже напрацьованому стилю і створив фільм, що має вкрай високий темп оповідання та атмосферу постійної напруги. Цим ця історія схожа одночасно на “Гарні часи” з Робертом Паттінсоном та кримінальний трилер “Неограновані коштовності” з Адамом Сендлером, знятими братами Сафді відповідно у 2017 та 2019 роках. Тож готуйтесь до того, що 2.5 години ви проживете разом з героєм у його гарячковому ритмі життя і постійному стресі та хаосі, в який він перетворює своє існування в гонитві за мрією стати великим та визнанним чемпіоном з настільного тенісу.
Біда Марті Супріма в тому, що його мрію ніхто не поважає і не підтримує. Тож він весь час шукає хитрі ходи, як заробити, щоб зібрати грошенят на дорогу в Лондон, а потім і в Токіо, де проходять чемпіонати світу. Марті не зупиняється не перед чим і доходить навіть до того, що грабує власного дядька (Джон Каціматідіс) і свою трохи застареньку для нього коханку – зіркову актрису на пенсії Кей (Гвінет Пелтроу).
Його одержимість в спробі подолати умовності, навʼязані обставинами, балансує на межі божевілля. Але така безумовна віра в себе у простого хлопця, призначення якого у світі це “знати своє місце”, вражає і викликає повагу. На жаль, в фільмі дуже мало Марті, як людини, ми майже нічого не знаємо про його минуле і не чуємо його думок. Є тільки дія та гонитва і це трохи втомлює. У фіналі автори схаменувшись вирішують вставити сцену, з якої ми маємо зрозуміти, що ніщо людське Марті не чуже і що він здатен бути щасливим не лише з ракеткою в руці. Але в це переродження мало віриться. Хоча це точно на сьогодні краща роль Шаламе, бо в ній він схожий на себе самого – худорлявого і не дуже красивого хлопчика, який чомусь всім подобається.
Актор виклався в цьому фільмі на повну – він присутній на екрані майже в кожній сцені всі 2.5 години. Тож “Золотий глобус” за свої старання він вихопив недарма. А попереду ще Оскар. Не дивлячись, що рейтинг у “Марті Супрім” дуже високий, відгуки на фільм суперечливі саме тому, що далеко не всі знають як відноситися до персонажа, якого можна назвати модним нині словом “токсичний”. При цьому сам фільм – це розкішна картина життя Америки 50-х років й масштабно та деталізовано змальований процес існування в ті часи такого виду спорту як пінг-понг. Вся ця історія, як гарно приготований шмат мʼяса – вона живить, захоплює й тримає в кріслі 150 хвилин без бажання вийти покурити.
