Прем’єра фільму «Відблиск» Валентина Васяновича відбулась під час основної програми 78-го Венеційського кінофестивалю. Минула картина режисера, «Атлантида», перемогла у програмі «Горизонти» 76-го Венеційського кінофестивалю. Категорія змінилась, художній стиль Васяновича кристалізувався. ПроШоКіно подивились «Відблиск» та розповімо про те, чому це кіно дивитись важко, але потрібно.
Пейнтбольний клуб: на фоні діти стріляють з пневматичних маркерів, кричать та імітують смерть. Перед великим вікном у ізольовану кімнату стоять троє дорослих, що чекають на спільну дочку Поліну: військовий медик Сергій (Роман Луцький), його колишня дружина Ольга (Надія Левченко) та Андрій (Андрій Римарук), її новий чоловік. Вибудована та регламентована «війна» змінюється на справжню: на дворі 2014, Андрій та Сергій заблукали під час одного із завдань та потрапили у полон до сепаратистів.
Під час роботи над «Відблиском», Васянович спирався на досвід журналіста Станіслава Алєєва, що провів у російському полоні 2,5 роки. Режисер планував створити картину за мотивами книги «“Світлий шлях”: історія одного концтабору», але зупинився на декількох сценах катувань. Васянович говорить про полон, позбавляючи його містичності, він підсвічує той досвід, про який або говорять у півголоса, або вже ніколи не зможуть розповісти. Спостерігати за цією частиною історії страшно, але підсвідомо розумієш, що не маєш морального права заплющити очі.
Читайте також: Злегка тригерне кіно. Рецензія на фільм “Злегка прочинені двері”
Однією зі стилістичних особливостей (яка простежується і в «Атлантиді») є протиставлення тимчасовості людського «вічності» машинного. Остання — це лише точка у часовому просторі, що з легкістю розтопить нетривке та живе. Автівка з написом «гуманітарна допомога» чи цілий індустріальний регіон, в умовах війни та окупації можуть перетворитись на мобільний крематорій чи величезну камеру в’язниці. Водночас, життя людини прирівнюється до однієї функції; головний герой теж має таку — перевіряти пульс закатованих та встановлювати факт смерті. У один з таких днів він підтвердить загибель Андрія.
Моторошні коридори змінюються кадрами засніженого Києва, що випалює очі. Васянович-оператор не зраджує своєму стилю та сворює максимально відчужену атмосферу. Він відгороджує глядача від героїв дальніми планами, робить картину багатошаровою та холодною, але змушує прагнути скоротити цю дистанцію.
Васянович-пророк знімає фільм про розділення мирного та воєнного життя до повномасштабного вторгнення, яке потрапляє у нерв та говорить з українським і західним глядачем про те, що величезна частина населення переживає зараз та рефлексуватиме у майбутньому.
Читайте також: Луганські прикордонники у 2014-му – це вся Україна у 2022-му: рецензія на фільм “Мирний-21”
Роман Луцький дуже переконливий у своїй розгубленості, його взаємодія з Нікою Мислицькою, яка втілила роль доньки героя — ніжна та сповнена болю: різного, але спільного. Тема родинних стосунків та їх відбудови з людиною, яку важливо пізнати наново та чесно — додає драматизму та надії.
«Відблиск» — це фільм, що пробуджує первинну захисну реакцію «завмри» на початку, та змушує сподіватись і боротись після перегляду. Це можливість зазирнути за рамки щоденних новин і побачити відблиск однієї з мільйонів доль замість власного відображення.
Читайте також: Посттравматична історія про надію: рецензія на фільм “Бачення метелика”
