В українському прокаті довгоочікувана стрічка фаворита Каннського кінофестивалю та улюбленця критиків Веса Андерсона – “Фінікійська схема”. Чим цікавий фільм – в огляді ПроШоКіно.
“Фінікійська схема”: сюжет
1950-ті. Ексцентричний мільярдер Анатоль «Жа-Жа» Корда (Бенісіо дель Торо) намагається реалізувати амбітний і масштабний інфраструктурний проєкт у вигаданій країні Фінікії, якому намагаються завадити. У цей же час, залишившись живим після чергового замаху на життя, він вирішує заповісти все не своїм синам, а єдиній доньці Лізл (Мія Тріплтон), послушниці монастиря, з якою не спілкувався вже декілька років і не брав участь у вихованні. Подальші події змушують обох героїв переосмислити свої стосунки та минуле.
Акторська гра
Мія Тріплтон, донька Кейт Вінслет – гідна наступниця своєї матері в акторському ремеслі. У своїй першій великій ролі, глибока і щира. Крім того, в неї очевидна хімія з Бенісіо дель Торо, для якого явно писалась роль Жа-Жа Корди. Він – серце цієї оповіді. Але у стрічках Веса Андерсона ніколи не буває мало персонажів, крім того, він постійно працює майже з одним і тим самим кастом. Цього разу до Тріплтон і дель Торо долучились Майкл Сера, Бенедикт Камбербетч, Том Генкс, Скарлетт Йоганссон, Джеффрі Райт і, звісно ж, у ролі камео (спойлер – бога) Білл Мюррей. Критики сходяться в одному – якщо взяти декілька персонажів з одно фільму Андерсона і помістити в його інший фільм – сюжет майже не зміниться, а дивитись буде не менш цікаво.
Враження
Вес Андерсон залишається вірним своєму унікальному стилю й в новому фільмі: симетричні кадри, насичені кольори, силуетні персонажі, театральна постановка. Але у «Фінікійській схемі» режисер усе це доповнює ще й новими елементами: чорно-білі послідовності снів та марень, багато символічних предметів, що підкреслюють духовні пошуки героїв.
Центральною темою стрічки є доволі складні стосунки між батьком та донькою. Як відомо, батьки Андерсона розлучились, коли той був ще дитиною. Не дивно, що тема сім’ї, батьківства, родинних стосунків постійно фігурує в його фільмах.
Головна метафора фільму – його назва. Андерсон відсилає нас до древньої цивілізації – Фінікії. Та не буквально. Фінікія асоціюється з цивілізацію з величною культурною спадщиною, що відома своєю морською експансією, торговими мережами та впливом на алфавітну систему. Фінікійці в історії — майстри торгівлі, навігації та дипломатії, і саме такою постає «схема» в сюжеті – геополітична гра, маніпуляції.
Режисер склав усе у вражаючий калейдоскопічний світ, в який глядачі потрапляють на дві години хронометражу.
