13 березня в кінотеатрах України стартує масштабне епічне темне постапокаліпсис-фентезі «У Загублених землях» за однойменною новелою Джорджа Р. Р. Мартіна, автора циклу «Пісня льоду й полум’я», за яким був знятий серіал «Гра престолів». Головні ролі зіграли Мілла Йовович і Дейв Батіста, а режисером стрічки є справжній майстер кіноекшену Пол В. С. Андерсон («Оселя зла», «Чужий проти Хижака», «Мушкетери», «Мисливець на монстрів»).
Історія його нового проєкту розгортається у постапокаліптичному світі, де люди, котрі вижили після невідомої катастрофи, мешкають у Місті під Горою, навколо якого розкинулися Загублені землі – пустка, сповнена монстрів. Королева цього міста звертається до відьми Грей Еліс, аби та виконала її бажання й допомогла отримати силу перевертня. Щоб це зробити, відьма змушена відправитися у Загублені землі. Її провідником стає суворий стрілець Бойз, і разом вони вирушають у смертельно небезпечний світ…
Ми поговорили з Полом В. С. Андерсоном про те, як створювався цей візуально вражаючий фільм, і чому саме таких стрічок зараз потребує глядач.
– Пане Андерсон, фільм «У Загублених землях» ґрунтується на короткому оповіданні Джорджа Р. Р. Мартіна. Певно, права на екранізацію творів автора, за книгами якого створено «Гру престолів», коштують дуже дорого…
– Безумовно. Але нам пощастило: автор сценарію Костянтин Вернер придбав права на три новели Мартіна ще задовго до того, як вийшла «Гра престолів».
– Чим вас зачепила саме ця новела?
– У цьому короткому оповіданні мені, по-перше, сподобалися персонажі: добре прописані, дуже темні, дуже несподівані. Усі вони мають приховані глибини, що є відмінною рисою творчості Джорджа. А ще мене зачепила сама історія – спотворена історія кохання з досить несподіваним фіналом. Я побачив у ній чудову можливість створити пригодницький фільм, де відьма та стрілець вирушають у пригоду разом і закохуються по дорозі. Я з дитинства захоплювався вестернами – і тут побачив нагоду зробити своєрідний вестерн, але у зовсім нетрадиційному сеттінгу.
– До речі, щодо сеттінгу: у книзі події відбуваються у типовому фентезі-Середньовічі – як у «Володарі перстнів» чи у «Пісні льоду й полум’я». Чому ви це змінили?
– Саме через це і змінив. Світ новели «У Загублених землях» дуже нагадував світ Вестеросу з «Пісні льоду й полум’я», але після «Гри престолів» цей світ став занадто відомим. Тому я відчував, що для цієї історії я хотів би взяти всі тропи Джорджа Р. Р. Мартіна, але перенести їх на інший фон. І розмірковуючи, куди саме, дійшов до ідеї постапокаліптичного світу, в якому легко можна впізнати залишки нашого.
Цей світ був знищений війною колись дуже давно. Але в ньому досі зустрічаються залишки старих технологій, які співіснують у ньому поруч із міфологічними істотами: відьмами, волкулаками тощо. Можливо, ці істоти були поруч із нами завжди, але ховалися, коли людство було сильним. А тепер, коли людство ослабло, вони виходять із тіні і займають своє місце у світі. Отже, тут ми маємо все те, що люди люблять у Джорджі Р. Р. Мартіні: темні, спотворені персонажі, міфологічні істоти. Але все це – на тлі постапокаліптичного світу, сповненого неймовірних образів.
– Як технічно створювався цей світ?
– Я довго – цілий рік – досліджував і планував візуальний ряд фільму. Я не хотів виходити на зйомки на реальну локацію. Останній фільм, який я знімав, «Мисливець на монстрів», повністю знімався на натурі. І я відчував, що цим проєктом вичерпав можливості натурних знімань. Тож я шукав абсолютно інший вигляд для світу «У Загублених землях» і зрештою вирішив побудувати його виключно цифровим шляхом, щоб дати глядачам те, чого вони ніколи раніше не бачили.
У мене була ідея, що я хочу вписати акторів у ці справді видовищні пейзажі, котрі мають виглядати наче картини, що ожили. Я великий шанувальник робіт Ієроніма Босха, і коли ми планували фільм, я завжди казав, що він повинен виглядати як графічний роман, який міг би намалювати Босх.
Для створення цього світу ми використовували ігровий «движок» Unreal Engine. Також ми прив’язали Unreal Engine до камер, якими ми знімали акторів на майданчику, щоб все це працювало разом.
Ми знімали на потужностях студії Alvernia Studios у Кракові, у Польщі. На стелі павільйону були маркери відстеження руху – 350 різних точок світла на стелі. До нашої фізичної камери була приєднана віртуальна камера, котра також орієнтувалася за допомогою цих маркерів і тому точно знала, де вона знаходиться в 3D-просторі. Коли ви рухаєте реальну камеру, віртуальна камера рухається точно так само: тож в результаті ми під час знімань в режимі реального часу могли бачити, як саме виглядатиме фон.
Зазвичай, якщо ви просто знімаєте на зеленому екрані, то в кадрі бачите лише актора, але не знаєте, що на задньому плані і як це все виглядатиме. Та оскільки у нас було це комбіноване зображення в реальному часі, ми могли точно бачити, де буде фон, який саме. І це зробило картинку набагато сильнішою та кращою.
– Та все-таки жодні спецефекти не спрацюють без акторів…
– Безумовно! Було чудово працювати з комбінацією Мілли та Дейва. У багатьох фільмах, які я зняв, в центрі – саме Мілла (нагадаємо: у реальному житті Андерсон і Йовович – подружжя, мають трьох спільних дітей, – ред.). І це – перший дует, який я будь-коли створював: Грей Еліс і Бойз рівні. Іноді вони борються одне з одним, іноді – закохуються одне в одного. Вони по суті дуже схожі: обоє надзвичайно професійні в тому, що роблять, але вони самотні люди. Вони нікому не довіряють. Вони нікого не люблять. Вони ні до кого не наближаються. Тому що їхнє наближення до когось зазвичай веде цього когось до смерті. Це дві людини, у житті яких нікого немає. І фільм показує, як вони починають повільно зближуватися, закохуватися одне в одного, хоча наприкінці чекає великий сюрприз…
Ролі Грей Еліс і Бойза рівнозначні, і насправді вони отримують рівне «розміщення» у фільмі. І Мілла, і Дейв – сильні в екшені, та вони обоє мають не лише фізичні, але й акторські «м’язи». Коли люди думають про героїв екшену, вони думають, що тут все зводиться до фізичної взаємодії – поєдинків, перегонів тощо. Але це не так. Я дуже пишаюся тим, які ролі зіграли Мілла та Дейв у цьому фільмі. У ньому багато драматичних нюансів.
А ще – він дуже кінотеатральний. У ньому є все, чого ви можете очікувати від великого екрану: фантастичний звук, масштабні екшн-сцени, великі емоції, неймовірні візуальні ефекти. Я думаю, що саме цього зараз потребує кіно: фільмів, заради яких варто встати з дивану і прийти в кінотеатр, щоб отримати неймовірні враження – й розділити цей досвід з іншими людьми.
