“Озброєні піснею” – документальний фільм американського режисера Раяна Сміта про супротив українських музикантів під час повномасштабного вторгнення. Головними героями стрічки стали Святослав Вакарчук, Андрій Хливнюк, Світлана Тарабарова, Даха Браха, Пташка та музиканти Маріупольської камерної філармонії. Раніше режисер працював з документальними фільмами на спортивну тематику та отримав “Еммі” за фільм “NFL 360: Хто, якщо не ми” про гравців Української Ліги Американського Футболу, які пішли до ЗСУ з початком повномасштабної війни. Премʼєра “Озброєних піснею” відбулась на міжнародному кінофестивалі Tribeca в Нью-Йорку цього року. В інтерв’ю ПроШоКіно читайте про те, чому закордонні режисери знімають кіно про Україну та як змінився запит на українську культуру у світі після 24 лютого 2022 року.
Наскільки важливою, на вашу думку, є культура під час війни?
Культура під час війни важлива для формування почуття ідентичності та гордості, вона також може бути використана, щоб допомогти солдатам впоратися зі стресом, дати моменти полегшення.
Наскільки Україна є видимою і впізнаваною у світі завдяки своїм культурним досягненням, особливо музичним? Чи є на це попит?
Я бачу, як багато українських музикантів збирають аншлаги на концертах у Лос-Анджелесі та Нью-Йорку, тож я думаю, що попит є.
Хто, на вашу думку, спадає на думку в першу чергу, коли люди на Заході говорять про українську музику? Іншими словами, хто найкраще представляє українську музику за кордоном?
Думаю, на думку спадають ДахаБраха та Океан Ельзи.
Читайте також: Документальний доказ людяності. Рецензія на фільм “Ми, наші улюбленці та війна”.
Враховуючи, що фільм був знятий не так давно, які зміни відбулися в українській музичній сфері? Чи є якісь випадки, які вас здивували?
Здається, що українські артисти частіше приїжджають до США на гастролі та отримують певний вплив на інших ринках.
Чому ви зосередилися саме на цих людях? Чи знали ви про їхню творчість раніше?
Усі відібрані артисти мали змогу говорити з різною музичною аудиторією і мали свою власну історію, яка добре вписувалася в інші історії навколо них.
Кого з українських музикантів ви слухали до повномасштабного вторгнення ?
До повномасштабного вторгнення я знав лише про «Океан Ельзи» та «ДахаБраха».
Чи підтримуєте ви зв’язок зі своїми героями?
Так, я намагаюся підтримувати зв’язок з артистами та інформувати їх про хід роботи над фільмом.
Я помічаю велику увагу до України з боку іноземних митців, особливо режисерів. Що, на вашу думку, мотивує їх створювати історії про Україну?
Я думаю, що Україна приваблює іноземних режисерів, тому що вони визнають її боротьбу за свободу та збереження культури. Це важлива тема для вивчення та обговорення.
Чи важливо для фільму бути політичним?
Я не думаю, що документальне кіно може не мати політичного забарвлення, режисери, продюсери та монтажери приймають тисячі рішень у фільмі, щоб показати те, що вони хочуть, щоб глядач побачив.
Чи може кіно справді стати рупором культурної дипломатії?
Безумовно, кіно має здатність швидко поширюватися по всьому світу в цифровому форматі.
Сьогодні російські митці продовжують просувати імперські наративи через документальні фільми, які виправдовують агресивну війну на території України. Наскільки їхній вплив присутній в американській кіноіндустрії?
Такі фільми, як «Росіяни на війні», можуть вводити в оману аудиторію, змушуючи її думати, що вони антивоєнні, але вони небезпечно просувають неправдиві наративи. Вони стирають історію вторгнення Росії в Україну і применшують жахливі воєнні злочини, скоєні російськими військовими. Посилання на незнання чи розгубленість не звільняє цих солдатів від провини – вони є частиною загарбницької сили, і їхні злочини не повинні применшуватися під виглядом жертв. У нашому розумінні цього конфлікту не може бути моральної еквівалентності.
Що слід робити, щоб протистояти йому?
Продовжувати робити історії про Україну, які зворушують людей.
Читайте також: На Венеційському кінофестивалі показали фільм про російських військових.
