Показ документального фільму «Росіяни на війні» Анастасії Трофімової відбувся у позаконкурсній програмі кінофестивалю. Фільм створено у копродукції Франції та Канади. Вона описує фільм як «реальное свидетельство ранее невидимой стороны». Режисерка провела сім місяців разом з батальйоном російської армії на території окупованих Донецьких та Луганських областей, щоб створити документальний фільм, який розповідає про їхнє життя, – пише Deadline.
Трофімова намагалась створити портрет звичайних чоловіків, які намагаються зрозуміти, що вони роблять на фронті, живучи в суворих умовах і ризикуючи життям за тисячі км від друзів і сім’ї.
На пресконференції у Венеції Трофімову запитали про те, чи «етично» гуманізувати російських солдатів у світлі воєнних злочинів, скоєних російською армією під час вторгнення в Україну.
«Я вважаю це трохи дивним питанням, чи можемо ми олюднити, чи не олюднити когось. Отже, чи існують списки людей, яких ми можемо олюднити, і тих, яких ми не можемо? Звичайно, ми повинні гуманізувати кожного. Це величезна трагедія для нашого регіону, в першу чергу, і для всього світу», – відповіла Трофімова.
«Якщо ми не будемо сприймати одне одного як людей… ці чорно-білі стереотипи про одне одного, це лише призведе до продовження війни. Це лише посилить ненависть… на жаль, таким шляхом йдуть політики, але я не думаю, що це той шлях, яким повинні йти звичайні люди».
У зв’язку з цим і у відповідь на друге запитання того ж журналіста про те, чи бачила вона українські фільми у Венеції, Трофимова висловила своє занепокоєння закінченням документального фільму Ольги Журби «Пісні землі, повільно що горить», який також йде поза конкурсом. Аудіовізуальний щоденник фіксує вплив на український народ і суспільство в перші два роки російського вторгнення, яке почалося в лютому 2022 року.
«Мені не сподобався кінець фільму, тому що він як би протиставляв українських дітей і російських дітей, коли українські діти думали про те, що вони можуть зробити, щоб побудувати кращу Україну в майбутньому, а російські діти – марширують і співають військові пісні. Я зрозуміла, що це грає в усій розповіді про те, що росіяни, за визначенням, є агресивними та жахливими людьми… ви знаєте, що бути такими у них у крові».
Читайте також: Фільми 81-го Венеційського кінофестивалю, на які варто чекати у прокаті.
Пізніше журналіст інформаційного агентства Reuters тиснув на Трофімову щодо того, чи не був цей фільм спробою відбілити імідж російських військ, з огляду на задокументовані воєнні злочини, такі як різанина в Бучі, під час якої було вбито понад 450 людей на початку дні вторгнення Росії.
Режисерка сказала, що вона сама не бачила доказів жорстокості солдатів протягом семи місяців, протягом яких вона жила в батальйоні, або навіть будь-якого сильного бажання вбивати.
«Ви бачили майже все те, що я зняла. Очевидно, що є багато матеріалу, але ми нічого не приховували від аудиторії, і я отримала шанс побувати майже скрізь», – сказала вона.
В інтерв’ю для одного з російських видань Трофімова зазначила:
«Немає єдиної відповіді, тому що немає єдиного розуміння, навіщо ця війна. Точніше, в українців із Донбасу, які воюють у лавах російських військ, – дуже чітка, мотивована позиція. Набагато більше, ніж у росіян. Що я захищаю свій дім, мій дім бомбили, у мене загинуло стільки-то рідних або знайомих. А в росіян – різне бачення. Є хлопці, які йдуть воювати, тому що покликала країна. І все, більше нічого не важливо. Є ті, хто вважає, що вони приїхали захищати Росію від експансії НАТО. Є ті, хто не зовсім розуміє, що вони там роблять, і наскільки це все правильно, – це багато мобілізованих».
На питання чи дивилася режисерка фільм «20 днів у Маріуполі» вона відповіла: «Ні, не було часу».
Після світової прем’єри у Венеції сьогодні «Росіяни у війні» вирушає до Торонто на північноамериканську прем’єру на TIFF наступного тижня.
