Формула модної спортивної драми. Рецензія на фільм “Суперники”

“Суперники” Луки Гуаданьїно — це фільм про секс, маніпуляції та спортивний азарт. Іноді — про теніс та ще рідше — про кохання. Якою вийшла нова стрічка — читайте в рецензії ПроШоКіно.

Три точки любовного трикутника Гуаданьїно складають: Таша (Зендая, “Ейфорія”, “Дюна”, “Дюна: Частина Два”), у минулому чемпіонка, що тренує й менеджерить карʼєру свого чоловіка Арта (Майкл Фейст, “Вестсайдська історія” та колишній друг Арта й хлопець Таші — Патрік (Джош О’Коннор, “Химера”, “Корона”). Таша незадоволена результатами Арта цього сезону, тож пропонує йому взяти участь у турнірі низького рівня, де він точно переможе, його кар’єра реанімується, а криза у стосунках із партнеркою та самим собою — зникне. За неочікуваним збігом обставин, на “Challenger” приїздить Патрік, і сексуальне напруження між цими трьома мімікрує під дух спортивного суперництва.

Любов у фільмах Гуаданьїно завжди нещасна та трохи маніакальна. Вона набуває різних форм: першого гомосексуального кохання, фізичного поглинання та божевільної одержимості не людиною, а справою свого життя. У “Суперниках” він частково повертається до кожної з уже втілених тем та розігрує їх під час тенісного матчу. Головна драма у житті героїв вже сталася: історія їхніх стосунків послідовно розвивається у флешбеках із паралельно до фінальної гри.

Гуаданьїно знімає дуже тактильне кіно, навіть побутово-інтимне. Сексуальність у його картинах майже ніколи не проявляється напряму, тобто не досягає свого апогею на екрані. Так само з “Суперниками”, де теніс є метафорою статевого акту, й водносчас – способом сублімації сексуального бажання у спортивне досягнення. Таша, на відміну від своїх партнерів по-справжньому любить тільки теніс та свої амбіції, тож використовує секс та любов двох своїх кишенькових чемпіонів, щоб їх реалізувати. Візуальна складова цього протистояння будується на максимальній естетизації людського тіла (здебільшого чоловічого) та закарбовування його у стані максимальної сили та напруги за канонами Ріфеншталевської “Олімпії”.

Читайте також: 40 акторів, які вже давно мали б отримати номінації на “Оскар”: Г’ю Грант, Оскар Айзек, Зендая та інші.

Оператором виступив тайванець Сэйомбху Мукдипром, який працює з Гуаданьїно не перший рік і не перший фільм. Саме завдяки йому історія Олівера та Еліо в “Клич мене своїм ім’ям”  відчувається такою вуаєристькою та інтригуючою (дальні плани, фокус на тілах при наближенні камери), а С’юзі у Суспірії — тривожно-статичною (довгі плани різної дальності без людей, гра із простором за рахунок дзеркал).

Здається що сеттинг тенісного матчу дав оператору значно більше свободи, ніж будь-коли. Він розповідає історію з оптики тенісного м’яча, додає абсолютно хаотичні плани з-під скляної підлоги та макро краплинок поту, що стікають з розпечених тіл учасників. Чи рухає це оповідь? Ні. Чи цікаво за цим спостерігати — абсолютно.

Техно-саундтрек Трента Рензора та Аттікуса Росса переносить сприйняття фільму у площину вечірок у клубі з адресою в назві. Цей сет треків вибухає під час найемоційніших моментів, як закадровий сміх у ситкомах 2000-х, і ніби вказує, що варто відчувати. “Суперники”, загалом, відкрито маніпулюють глядачем, як головна героїня своїми чоловіками. Гуаданьїно збільшує градус напруги та змушує очікувати розрядки, залишаючи в кінці лише натяки.

“Суперники” — це теніс навиворіт, де від гри залишається тільки технічна частина та естетика, де вдавана трофейна роль жінки насправді їй не належить, а засилля реклами стає драматургійним елементом. Стрічка Гуаданьїно вводить в моду теніс, високі хвости та короткі спідниці у складку. І, за канонами fast fashion, буде швидко перебита іншим “модним” кіно.

Читайте також: Самоіронічний трюк. Огляд фільму “Каскадер”.