Нещодавно ПроШоКіно писали про закінчення знімання романтичного фентезі “Мавка. Справжній міф” який студія FILM.UA знімає з рекордним для себе бюджетом в 1 мільйон доларів. Відомо, що прем’єра фільму відбудеться 1 березня 2026 року. А національна прем’єра фільму “Мавка. Справжній міф” відбудеться в Палаці «Україна» 22 лютого. Щоб чекати було не так нудно, ПроШоКіно пропонує познайомитись з молодим актором Іваном Довженком, який зіграв у фільмі “Мавка” головну роль. Його герою студенту-біологу Лук’яну випаде зустріти в лісі красуню Мавку і покохати її.
Для Івана ця роль перша головна і лише друга після серіалу “Кава з кардамоном”, в якому він дебютував в ролі сина Адама Войцеха. Але карʼєра цього юного красеня розвивається стрімко і, судячи з кількості прихильниць, вже дуже скоро на нього чекає доля секс-символа українського кіно.
Але нині в графіку Івана ще є досить часу для інтерв’ю, чим ПроШоКіно і скористувалось, щоб розпитати про подробиці знімального процесу “Мавки” і про власні відчуття від роботи.
— Іване, ви зіграли свою першу роль в повному метрі і щось підказує мені, що вже дуже скоро на вас чекає слава. Як на вашу думку, що таке акторський успіх?
— Колись на це питання дала відповідь моя викладачка акторської майстерності в театральному університеті Олена Анатоліївна Хохлаткіна. Вона сказала, що успіх складається з 5% таланту та 15% праці, а все інше, то везіння. Потім вона пояснила, що під “везіння” припадає і якась випадкова зустріч з режисером, і лайкнутий тобою пост про кінокастинг у Фейсбуці, коли твій лайк помітили і запросили на проби. Це – нюанси професії актора. Іноді таке везіння дарує речі про які ти і мріяти не міг.
— Бачите, всі кажуть, що актори залежні від продюсерів, режисерів, та кастинг-директорів, а виявляється вони залежні і від власної долі.
— Ну, от ми з батьком (актор Вʼячеслав Довженко, – Авт.) говорили нещодавно про мої кінопроєкти, про “Каву з кардамоном”, про “Мавку” і якось заговорили за майбутнє. І батько сказав мені: “Синок, ти мусиш розуміти, що це нормально, коли одного дня все може несподівано піти на спад. Це нормально і це теж доля”. Ну тобто, ти сьогодні наче на коні: є зйомки, є театр, є де підробити, а потім воно якось все вляжеться і нічого не буде певний час. І тато з цим стикався, і мама (актриса Ксенія Баша, – Авт.), тому вони обидва мене навчають завжди бути готовим. Бо хто знає, як воно поведе в цій професії.
— І тому вміти чекати, мати велике терпіння – це теж талант.
— Так. Але і сподіватися на удачу і нічого не робити, теж не варіант. Бо так можна пів життя марно прочекати.
— Ви тут сказали, що ваш курс вела актриса Олена Хохлаткіна. Вона така цікава. Для вас це був, мабуть, корисний досвід.
— Чотири роки вона мене вела. Я дуже вдячний Олені Анатоліївні, вона багато до мене донесла речей, які пережила у власній дуже важкій акторській долі. Я весь час за нею все занотовував, бо це було невимовно цікаво і важливо. Вона нам часто повторювала, що в акторській професії не можна розслаблятися.
— Щодо актора Вʼячеслава Довженка, в “Мавці” у вас з ним було декілька спільних сцен. Як вам працювати з батьком на знімальному майданчику?
— Грати поряд з рідною людиною дуже комфортно, але це і цікавий досвід. Раніше, коли я був малий, батько брав мене з собою в театр, і я спостерігав за ним на сцені з-за куліс. Але на кіномайданчик він мене ніколи не брав, тому для мене кінопроцес – це річ абсолютно нова.
— Ви знаходились у безперервному знімальному процесі два місяці – це велика робота. Фільм ще тільки зайшов в процес монтажу, але нам поталанило подивитись окремі кадри де ваш герой з Мавкою. Як це воно, бачити себе на екрані в цьому проєкті? А ще цікаво як вас це кіно змінило?
— Якщо чесно, мені боязко дивитися на себе на екрані. Я дуже хвилювався, хоча розумів, що матеріал ще не готовий, що попереду ще монтаж, постпродакшн, озвучка…
Що до питання, яким “Мавка” зробила мене, то я неймовірно вдячний команді, а особливо режисерці Каті Царик, яка в мене повірила і всю дорогу підтримувала. Тому що є багато речей в нашій професії, коли ти починаєш сумніватися в собі. Богдан Ступка колись казав: “Сумнів – це успіх”, але оце гризіння себе, воно заважає працювати. І Катя всі ці гострі кути весь час згладжувала, весь час казала, що все нормально, що в мене виходить. І це змінило моє ставлення перш за все до самого себе.
І от нещодавно я грав у премʼєрі “Арлезіанки ”в Театрі Франка. Це був мій другий вихід в цій виставі, а перший стався ще до початку знімання “Мавки” і я вам чесно скажу, у мене на сцені були зовсім інші відчуття. Зовсім. Бо я вже не переймався тим, що глядачі думають про мене, а взявся досліджувати свій акторський процес і мені було так легко. Так, хвилювання є, сумніви є, але завдяки “Мавці” я змінив ставлення до себе в творчому процесі. Тому що до цього я був закомплексований, в мене було багато думок і це мене зупиняло. Я весь час рухався наче в якихось рамках. А от зараз я помітив, що почав вільніше дихати. Дихати і аналізувати.
— Що було найскладніше і що найприємніше під час зйомок?
— Кожна зміна була по-своєму складна акторськи та технічно. А найскладнішими, напевно, були нічні зміни. Іноді у нас було по три нічні зміни поспіль і від цього у мене в голові змішалися день з ніччю. Я просто перестав в якийсь момент їх розрізняти. Бо в день я мав спати, а вночі приїжджав на зміну і до заходу сонця знаходився в кадрі. І так багато діб.
А ще мене проєкт “Мавка” змусив йти в спортзал. Ну так було треба для ролі. Я почав займатися з тренером і цей такий інтенсивний спорт був абсолютно чимось новим для мене. Я до цього ніколи не ходив в спортзал. Ще роль Лукʼяна зажадала від мене вміння добре пірнати на глибину та затримувати дихання. А, ще мені прийшлося сісти за кермо. Я до цього їздив, але дуже мало. А під час зйомок була сцена коли я вів автівку і зі мною в кабіни був наш оператор-постановник Юра Король, який знімав процес мого водіння на камеру. Ну тобто було багато речей саме технічних, які мені прийшлося засвоювати.
— Ви з акторкою Аріною Бочаровою втілили на екрані велике кохання, яке перемогло зло. Як вам було це кохання грати, чи була між вами акторська хімія?
— Мені здається, що між партнерами в кадрі виникає не хімія, а якась енергія. Ну я так це для тебе називаю. Бо хімія це більш про реальне кохання, про відносини в парі. Хто як цю історію називає, головне, щоб вона існувала. Як, наприклад, вона існує на екрані між Ді Капріо та Кейт Вінслет у “Титаніку”. Ці двоє акторів в реальному житті не коханці, а просто хороші друзі, але які сильні емоції вони демонструють в кадрі. І це вміння – частина акторського ремесла.
Ми з Аріною були знайомі і навіть дружили ще до “Мавки”. Не буду приховувати, Аріна – подруга моєї дівчини і ми в компанії часто перетинались, а потім вона поїхала працювати і театр до Львова і ми якийсь час не бачились. І от зустрілись на пробах де нам одразу дали грати складну любовну сцену. Памʼятаю, ми почали її дуже акуратно, а далі підхопили енергію одне одного, я відчув її віддачу, вона мою і понеслося. І всім сподобалось, як ми в парі працюємо. Цікаво, що коли ми ту ж саму сцену знімали на майданчику, то ми обидва затислись на початку, бо для кожного це був перший досвід. Камера працює, світло, а ми стоїмо (всміхається). А далі нам режисерка каже: “Все, грайте любов, давайте любов”. І ми такі, ага: третій, четвертий, п’ятий дубль і потихеньку розслабились. Це досвід. Ми партнерські спрацювались бо були відкриті одне до одного. Ви це обовʼязково в фільмі відчуєте, бо це була добра командна робота.
— Які у вас плани на подальше життя після “Мавки”?
— Театр. Я за ним дуже скучив. Я так за ним сумував, що почав передивлятися вистави, нові відео якісь від Івана Уривського, ну все що зʼявлялось нового в театрі.
Щодо кіно, то далі у мене намічається ще один проєкт – повний метр, але я поки не можу подробиці розповідати. Скажу лише, що кохання там буде. Хоча дуже мріється, що мені дозволять зіграти на екрані щось нове.
