Однією з найгучніших стрімінгових прем’єр цієї осені безумовно став «Франкенштейн» культового режисера Гільєрмо Дель Торо, реліз якого відбувся 6 листопада на Netflix. Нова стрічка є дуже характерною для творчості мексиканського автора, тому ми побачили в цьому чудову нагоду аби детально проаналізувати із чого ж складається унікальна кіномова цього надзвичайно самобутнього творця.
Гільєрмо Дель Торо — мексиканський режисер, сценарист, продюсер і письменник, переможець Венеційського кінофестивалю та триразовий володар кінопремії «Оскар». Народився майбутній митець у Гвадалахарі. Оскільки батьки були постійно зайняті на роботі, хлопчика виховувала бабуся, консервативна католичка. Ба більше, його навіть відправили навчатись у католицьку школу для хлопчиків. Втім Гільєрмо не дуже любив чітку структуру та суворі правила релігійного світу, а тому часто тікав від них у фантастичні оповідання та фільми жахів, лише там відчуваючи себе на своєму місці. Подібне дитинство мало величезний вплив на формування його творчого бачення та авторського стилю.
Читайте також: Дві столиці Паоло Соррентіно: Найестетичніший путівник по Риму та Неаполю
Грим, костюми та візуальні ефекти
Закінчивши школу, майбутній режисер переїхав до США, щоб вчитися мистецтву створення гриму та спецефектів у визнаного майстра цієї справи Діка Сміта («Екзорцист», «Голод»). Повернувшись до Мексики, Дель Торо створив власну студію «Некропія», у якій працював над спецефектами допоки не розпочав повноцінну режисерську кар’єру.
Завдяки такому бекграунду фільми Гільєрмо стають справжнім візуальним мистецтвом, здатним задовольнити навіть найвибагливіших гурманів. Винахідливий та напрочуд реалістичний грим монстрів, які з’являються майже в кожному фільмі, вишукані готичні костюми та декорації «Багряного піку», вражаючий своїми масштабами екшн «Тихоокеанського рубежу» та символізм кольорів, який є важливою частиною візуального наративу «Франкенштейна» — без цього всього авторський стиль Дель Торо втратив би значну частину свого шарму.
Герої та поганці
Як ми вже згадували, різноманітні монстри є невід’ємною частиною більшості картин Гільєрмо. Ба більше, частіше за все саме монстри виступають протагоністами, як це було «Гелбої» чи «Формі води». Також у ролі головного героя можуть опинитись діти, як у «Лабіринті Фавна» чи «Хребті диявола». А якщо поглянути на дві останні роботи автора, то там ці правила навіть поєднуються — Піноккіо та створіння Франкенштейна є одночасно монстрами та свого роду дітьми.
Для розуміння цього аспекту його творчості, треба повернутись трохи назад і згадати той контраст між допитливою свідомістю маленького хлопчика та обмеженим католицьким світом, що його оточував. Він відчував себе чужим у ньому, а тому й більшість його протагоністів є своєрідними «білими воронами» у своїх світах, проектуючи переживання свого автора.
Із цієї ж причини антагоністами картин Дель Торо часто виступають звичайні дорослі люди, а не якісь міфічні монстри: суворий полковник Стрікленд із «Форми води» чи егоїстичний перфекціоніст-експериментатор Віктор Франкенштейн.
Жорстокі казки
У своїх картинах режисер часто використовує казкові сюжети, а іноді напряму екранізує казки, як у випадку з «Піноккіо». Його фільми настільки ж яскраві, захопливі та фантастичні, а також часто мають свою чітко виражену мораль. Тут звичайна прибиральниця може закохатись у загадкову амфібію, а в готичному замку дійсно житимуть привиди.
Однак чи знаєте ви наскільки жорстокими були оригінальні версії відомих казок? Дель Торо точно знає, адже в його картинах естетика та високі почуття часто співіснують із насиллям, жорстокістю та кривавими сценами, нагадуючи про неможливість абсолютного ескапізму від реальності. Ну і про любов автора до фільмів жахів, про це теж не варто забувати.
Критика тоталітарних систем
Починаючи з дитинства, Дель Торо все життя протестував просто суворого порядку та суспільних рамок, які обмежують творчу свободу людей. А чи є рамки більше жорстокі, ніж у тоталітарних системах?
Сюжети двох його фільмів, «Хребет диявола» та «Лабіринт Фавна», тісно пов’язані з громадянською війною в Іспанії та диктатурою режиму Франко, а в мультфільм про Піноккіо він додає яскраво виражену критику фашистських порядків, що панували в Італії за часів Муссоліні. Навіть у супергеройському «Гелбої» Гільєрмо робить ворогами саме нацистів аби вчергове перемогти їх на екрані.
Розширення жанрового кіно
Незважаючи на самобутній режисерський стиль та унікальне авторське бачення, більшість робіт Дель Торо є жанровими експериментами. Він частенько бере один конкретний жанр та намагається по-новому інтерпретувати його особливості.
Наприклад обидва «Гелбоя» та «Блейд» являють собою супергеройське кіно, але таке, яке помітно відрізняється від умовного Marvel. «Тихоокеанський рубіж» став масштабним экспериментом у площині кайдзю-блокбастерів, «Багряний пік» досліджував жанр готичного фентезі, а «Алея жахів» — класичні нуари. Гільєрмо Дель Торо завжди вдавалось привнести своє бачення та оновити щось старе і звичне, а «Франкенштейн», який вчергове звертається до легендарного роману Мері Шеллі, знову довів справедливість цього твердження.
