Сьогодні, 9 травня 1958 року вийшов один із найвідоміших фільмів геніального Альфреда Гічкока «Запаморочення» (Vertigo). Фільм «Громадянин Кейн» прийнято вважати найкращим фільмом в історії кінематографа, проте останнім часом вершину першості прагне забрати «Запаморочення» великого та жахливого Альфреда Гічкока.
До речі, раніше ми повідомляли, що Ґаль Ґадот зніметься у ремейку фільму Альфреда Гічкока «Спіймати злодія».
ПроШоКіно пропонує розібратися, чому ця картина така важлива для сучасного кінематографа.
Історія створення стрічки
Альфред Гічкок зняв «Запаморочення» на піку своєї режисерської кар’єри, у найплідніший період. Для режисера цей фільм був дуже особистим і тому особливо важливим. Саме тому він болісно відреагував на холодну реакцію публіки на фільм. Самолюбство Гічкока було зачеплене настільки, що він особисто конфіскував фільм у студії та сховав його у своєму сейфі. У той час він і уявити не міг, що його фільм переживе друге народження. Чому фільм ледь не провалився у прокаті, залишається лише здогадуватися.
Сюжет фільму заснований на романі П’єра Буало та Тома Нарсежака під назвою «Зі світу мертвих». Гічкок хотів отримати права на екранізацію ще при виході роману «Та, якої не стало» Буало та Нарсежака, за якими він стежив з великою цікавістю, але режисер Анрі-Жорж Клузо його випередив і зняв на основі роману свій трилер «Дияволиці», який став класикою жанру.
Остаточний сценарій вийшов лише з третього разу: фінальні тексти сценаристів Максвелла Андерсона та Алека Коппеля послідовно вирушили у сміттєвий бак. У результаті автором сценарію став Семюел Тейлор, який переніс топографію роману в Сан-Франциско, а сам фільм перетворив фактично на путівник містом, що Гічкоку вкрай сподобалося.
Плівку з кінострічкою «Запаморочення» було знайдено після смерті Гічкока. Оскільки негатив сильно вицвів, плівку необхідно було відреставрувати, що зайняло більше року. Головним завданням було відновити оригінальну палітру кольору, оскільки вона була найважливішим засобом художньої виразності фільму.
Сюжет
Це класичний, на перший погляд, фільм Альфреда Гічкока: про кохання, смерть та запаморочення… Відставний детектив Джон «Скотті» Фергюсон займається тим, що слідкує за дружиною свого старого знайомого Гевіна Елстера. Мадлен Елстер має нездорову тягу до того, щоб копіювати свою прабабусю, яка якраз у її віці наклала на себе руки, до чого і прагне тепер Мадлен. Чим далі Скотті слідкує за нею, тим більше і сам опиняється під чарами цієї дивної мани. Він закохується в цей дивний образ і образ молодої дівчини в старомодному одязі. Одного разу Мадлен бігцем забирається на церковну вежу, але ця вежа виявляється занадто високою, щоб Скотті, який патологічно боїться висоти, зміг устежити за Мадлен…
Драматугія
Режисер Альфред Гічкок, який на той час набив обидві руки в трилерах, майстерно грає з очікуваннями глядачів, виходячи з правил жанру. Головна динамічна сцена показана не у фіналі, а на самому початку фільму, головна героїня помирає в першу годину фільму (чи вмирає?), вбивства могло й не бути, а підозрюваний залишається безкарним. Абстрактний і абсурдний негічкоківський сюжет виглядає безглуздо в рамках жанру, але в цьому і полягає принадність картини: фільм долає ці дурні рамки і кидає глядачеві виклик зіграти в гру «інтерпретуй мене», встановлюючи нову висоту психологізму в кінематографі.
«Ти – мій другий шанс», – говорить Скотті Мадлен, яка повернулася з мертвих, і в цьому полягає істинний сенс картини, яка розповідає про смертність числа два. Дві жінки, дві любові, два падіння, два поцілунки – дзеркальність конструкції призводить Скотті до думки, що все має відповідь і порятунок в системі. У цьому трагічна помилка: других шансів не існує.
Фільм «Запаморочення» (який за іронією долі отримав другий шанс, коли був повністю відновлений у 1996 році, надавши кривавість «Техніколору» оператора Роберта Беркса, а геніальній музиці Бернарда Геррманна цифрову бездонність) – це падіння крізь задзеркалля, свого роду роуд-муві, тільки не крізь простір, а глибоко в нього. Тунель перетворюється на сходи – бездонні монастирські сходи всередині омани, можливо, найприголомшливішої у кіно.
Серед цього мороку, де живі і мертві сплітаються, а реальність і мрії стають невід’ємними, Гічкок вплітає не тільки детективний сюжет, запозичений у французьких романістів, але й величезну кількість підтексту, що дає історії багатопланове прочитання. У фільму, до речі, існує низка інтерпретацій, серед яких марксистська, фрейдистська, католицька, готична, міфологічна та інші.
За словами Славоя Жижека, словенського філософа та культуролога: «ця історія про те, як дві людини, кожна по-своєму, потрапляють у пастку своєї власної гри видимостей. І для Мадлен, і для Скотті видимість бере гору над реальністю. Все починається, як блеф, підробка, вдавання, але тебе затягує власна гра. Чари краси – це завжди маска, за якою ховається кошмар. За образом фатальної жінки стоїть смерть».
Актори
Спочатку на головну жіночу роль розглядалася актриса Віра Майлс, яка вже знімалася у Гічкока, але актриса завагітніла, і Гічкок був змушений шукати їй заміну. На чоловічу роль було вирішено взяти Джеймса Стюарта, з яким Хічкок не раз працював і цінував через те, що актор завжди виконував усі його вказівки, не ставлячи при цьому жодних питань.
У своєму канонічному інтерв’ю з Франсуа Трюффо (французький кінорежисер, один із засновників «нової хвилі») Гічкок припустив, що неуспіх у публіки, можливо, був пов’язаний з великою різницею у віці між акторами Кім Новак і Джеймсом Стюартом.
Читайте також: У чому унікальність серіалу «Чорнобиль» від HBO?
Кольорове рішення та костюми
До середини фільму вже немає сумнівів, що основний колір «Запаморочення» – зелений, колір, з яким Гічкок асоціює свою героїню. У першій сцені появи Мадлен ми легко знаходимо її серед натовпу завдяки кольору – її смарагдова сукня контрастує з червоним відтінком стін ресторану, тим самим виділяючи її з натовпу. Режисер із самого початку показує нам, що фатальна блондинка з перших хвилин опановує думки головного героя Скотті, затьмарюючи собою все навколо.
Майже половину фільму Скотті за дорученням свого друга спостерігає та слідкує за Мадлен на дорогах Сан-Франциско. Саме зелений колір «Ягуара» Мадлен допомагає йому не втратити з поля зору її машину.
Коли Мадлен опиняється в домі Скотті після спроби самогубства, ми розуміємо, що він справді закоханий у неї і не в змозі чинити опір своєму потягу. У цій сцені Скотті одягнений у зелений джемпер, а Мадлен опиняється у його червоному халаті. Очевидно, що і тут кольори вибрано не випадково.
Цікаво також, що Гічкок вводить додатковий червоний колір, щоб ще більше підкреслити та виділити зелений. Зелені та червоні кольори знаходяться навпроти один одного на колірному колі і створюють так званий контраст додаткових кольорів. Один колір підкреслює інший, і разом вони утворюють гармонійну пару. Червоний – другий за значимістю колір у фільмі, він посилює відчуття напруженості і стає свого роду провісником лиха.
Ближче до кульмінації сюжету Скотті змушує свою нову подругу Джуді перевтілитися на Мадлен – дівчина має приміряти той самий одяг та стати блондинкою. Коли Джуді нарешті постає перед Скотті в образі Мадлен, бачимо її крізь пелену зеленого світіння, що знову створює відчуття містики.
Наприкінці фільму стає зрозуміло, що таємничий зелений серпанок, який огортав Скотті весь цей час, був не більш ніж обманом і пасткою, в яку потрапив головний герой…
Чому варто подивитися фільм?
- Стрічка займає перше місце у списку найбільш видатних фільмів за версією Sight & Sound, а також у списку кращих детективів, складеному Американським кіноінститутом.
- Фільм став першою картиною геніального Альфреда Гічкока, яка була включена до Національного реєстру найбільш значущих фільмів.
- Картина отримала приз за режисуру та найкращу акторську гру на міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні.
Якщо вам здається, що кінематографу вас не здивувати, то представляємо вам позашлюбну дитину «Матриці» та «Доктора Стренджа» під назвою «Все завжди і водночас».
