В український прокат виходить довгоочікувана драма “БожеВільні” – фільм про каральну психіатрію в срср по відношенню до “незручних”, бунтівних та вільнодумних людей. ПроШоКіно поспілкувались з режисером фільму Денисом Тарасовим про зйомки, ідею, музику нової стрічки.
Як з’явилась ідея фільму “БожеВільні”, в основі якого лежить історія каральної психіатрії радянського союзу?
Ідею та перший драфт сценарію нам декілька років тому принесла Ксенія Заставська (письменниця, сценаристка – ред.). Ця тема дуже сподобалась, адже вона довгий час замовчувалась. На основі цієї ідеї – про каральну психіатрію ми написали вже абсолютно новий сценарій. Мені хотілося, щоб головному герою було стільки ж років, скільки й мені, навіть молодшим. Бо головний герой зі своїми думками і діями – дуже схожий на мене.
Як Вам і команді було готуватись до емоційно-важких сцен? І що для себе можете відзначити?
Точно можу сказати, що немає якої окремої сцени чи кадру, який би виділявся з точки зору емоційності. Тому, що підхід до цієї роботи, був довгим: ми вивчали літературу і архіви, ми спілкувались з консультантами на рахунок того, як, наприклад, відбувались катування. Художник по костюмах вивчала епоху і детально проробляла кожен образ/костюм. З акторами так само проводили роботу і кожен з них “включився” в проєкт, вони повірили в цю історію. Та й взагалі, коли актор працює над роллю, він не має бути прям слухняною людиною. А я тим паче не являюсь тим режисером, який тоталітарно поводиться на майданчику.
І з точки зору своїх емоцій, я вже все пережив ще на етапі підготовки і вже на зйомках підходив до цього простіше і цю емоцію намагався відтворити у акторів. Якщо б я був дуже емоційним під час зйомок, то мені б не вдалося зробити те, що я хотів.
Але, звісно, не обійшлося і без імпровізацій. Наприклад, в одній зі сцен герою Андрію Довженку, якого зіграв Костя Темляк, реально зламали ніс! Інший актор не розрахував удар… Сцену дограли до кінця, я кажу “стоп”, бачу, що якось команда метушиться, підходжу до Кості (Темляк, актор – ред.), а в нього ніс просто на ліву сторону завернутий. Ми викликали швидку, у лікарні йому все вправили і буквально через пару днів ми повернулись до зйомок. І, якщо говорити про зйомки, нам ця ситуація ще й підіграла.
Чи були вирізані сцени і які саме довелось робити з “важким серцем”?
Я вирізав лише дві сцени, важкого серця не було. Перша – це сцена сексу головного героя з його дружиною на початку фільму. Друга – майже у фіналі, коли приїжджає тесть головного героя, говорить по телефону в телефонній будці.
Багато не вирізали. Ми просто намагалися не знімати зайвого. Чому мені подобається знімати саме кіно і це дуже відрізняється саме від серіального виробництва, ти продумуєш, промальовуєш кадри, а тому й не знімаєш зайвого.
Чи шукали референси і подібних закордонних фільмах про психіатричні лікарні?
Нам треба було відтворити радянську психіатричну лікарню, а в світовому кінематографі таких прикладів не було. Тому в принципі ми створювали власний світ. Але наш художник-постановник Іван Тищенко запропонував зробити одну з локацій – їдальню схожою на локацію у фільмі “Пролітаючи над гніздом зозулі”. Де сестра Ретчет роздавала їжу за склом. Ми не робили копію, але подібне: замість скла – залізні решітки, але досить наглядову.
Читайте також: Топ-6 фільмів про психіатричні лікарні
Окремо хочеться поговорити про музику. Головний саундтрек стрічки написав Хосейн Мірзаголі?
У нас дуже крута музика, майже вся написана у фільмі, головний трек, який герой ставить на радіостанції і за який його саджають у психіатричну лікарню, (тільки два треки ми купили) була написана композитором Хосейном Мірзаголі. Він також нещодавно написав музику до фільму “Щедрик”.
Він написав музику 100-відсотково схожою на музику 70-х років. Ми записували цю музику в Німеччині, зводили на студії у Лондоні. Ми там знайшли звукорежисера, який у 70-ті роки зводив “рокешник” той самий. Але треба було зробити музику автентичною – з певним звучанням і певною якістю звучання. Тому звукорежисер проганяв наш запис через бабіни, потім зводив. У Києві ми писали симфонічний оркестр на студії під час ракетних обстрілів.
Таке наше сьогодення: знімаємо фільм про каральну психіатрію в радянському союзі і записуємо музику під час ракетних обстрілів росією. Чому так, як гадаєте?
Це коріння зла. Дуже багато країн досі мають тоталітарні ознаки. Я більше скажу, на одному з кінофестивалей у журі була режисерка з Китаю. І після прем’єри вона мені написала величезного листа про те, що вона розчулилась цією історією і що така історія не може вийти в Китаї, бо там такий самий тоталітарний режим.
Це говорить про те, що фільм чіпляє. І, на жаль, в світі це все досі відбувається. Тому треба кричати на весь світ про коріння того тоталітарного зла. Саме це коріння зла ми показуємо в нашому фільмі.
Знімаючи цей фільм, і знаходячись у цій системі координат нашої війни, я розумію, чому росія така – усю історію, росіянам із покоління в покоління передавався страх. І вся їхня історія побудована на страху. Вони на генетичному рівні бояться говорити, бояться протестувати, бояться боротись. Тому що була вибудована система каральна: концтабори, розстріли, ГУЛАГи, каральна психіатрія, зараз міфічний зовнішній ворог тощо. Важка тема, важке кіно, але дуже важливе для нас, для усвідомлення того, хто ми є. Ми зараз за це і боремося, за свою ідентичність, культурний код.
Читайте також: 6 українських фільмів, що вийдуть у прокат цієї осені
