9 квітня в кінотеатрах України стартує «Гуру» – напружений трилер французького режисера Яна Гозлана із П’єром Ніне («Граф Монте-Крісто») у головній ролі. «Гуру» занурює глядачів у життя та свідомість зірки особистісного розвитку Матьє Вассера, або коуча Метта, – суперпопулярного інфлюенсера, який роздає свої життєві поради на видовищних семінарах, що збирають кілька сотень глядачів.
Його бізнес процвітає до того дня, поки державна слідча комісія не починає цікавитися сферою особистісного розвитку і, зокрема, зростаючою владою лайф-коучів, які, подібно до Матьє Вассера, можуть спонукати своїх прихильників до радикальних рішень у повсякденному житті.
Що саме дає лайф-коучам таку владу над їхніми послідовниками? Чи справді коуч Метт допомагає людям або ж лише користується їхньою вразливістю, щоб збагатитися і перетворити їх на фанатиків? За словами Яна Гозлана, для нього «коуч Метт – це однозначно неоднозначний персонаж», і саме в цьому полягає вся суть «Гуру».
В ексклюзивному інтерв’ю ПроШоКіно до української прем’єри фільму режисер розповів про тривалу співпрацю з П’єром Ніне, свій підхід до режисури, а також про фільми, що надихнули на створення нового трилера, про який точно будуть багато говорити.
Яне, «Гуру» – це вже ваш третій фільм із П’єром Ніне після «Ідеального чоловіка» у 2015 році та «Чорної скриньки» у 2021-му. Що спонукає вас знову і знову працювати разом?
Щоразу це відбувається по-різному. Насправді, П’єр не був моїм першим вибором для проєкту «Ідеальний чоловік». Спочатку цю роль отримав інший актор, але він залишив проєкт, і я шукав когось на заміну. І знайшов П’єра: я побачив його у фільмі «Як брати» Гюго Желена, де він здався мені справді чудовим актором.
Коли я писав сценарій «Чорної скриньки», то вже саме його від початку бачив у головній ролі, що дозволило створити більш природне партнерство.
А цього разу для «Гуру» вже сам П’єр прийшов до мене з ідеєю зробити історію про коуча з особистісного розвитку. Я одразу вхопився за це, бо вважаю цю тему дуже актуальною, і ми разом із Жаном-Батістом Делафоном написали сценарій.
Зараз різноманітні коучі шалено плодяться в інтернеті та підживлюються соціальними мережами. Популярність коучингу є доволі симптоматичною для сучасного суспільства з його вимогами до якнайвищої продуктивності та успіху: на всіх нас тиснуть, змушуючи думати, що ми просто зобов’язані сяяти у всіх сферах життя і виставляти це напоказ. Цим фільмом ми хотіли показати, як виглядає щоденне життя коуча з особистісного розвитку, якими є його мотивації, бажання…
Одними з найвидовищніших сцен фільму є семінари Метта, для знімань яких були задіяні сотні статистів-глядачів. Наскільки складно знімати подібні сцени? Чи є страх втратити контроль над тим, що відбувається на майданчику, коли вирує така сильна групова енергія?
Ні, тому що я люблю готувати сцени заздалегідь. Я роблю розкадровки, щоб завжди мати чітке уявлення про те, що саме я хочу зробити. І чим краще я підготовлений, тим вільніше почуваюся безпосередньо на майданчику, щоб спробувати щось зовсім інше.
Загалом я дуже задоволений тим, якими зрештою вийшли ці сцени. Тут статисти мали бути по-справжньому залучені в історію – і вони викладалися на 200%, і я думаю, що саме це допомогло П’єру в його грі: статисти давали йому енергію – і я відчував, ніби був присутній на справжньому живому семінарі харизматичного коуча.
В одному інтерв’ю ви сказали, що хотіли вдихнути в сцени семінарів інтенсивність боксерського поєдинку. То, можливо, готуючись до знімань, ви передивлялися, наприклад, «Скаженого бика» Мартіна Скорсезе, а не «Магнолію» Пола Томаса Андерсона, як можна було б припустити, виходячи з тематики «Гуру»?
Насправді, ані те, ані інше! (Сміється). Сцени з Томом Крузом в ролі гуру пікапа у фільмі Пола Томаса Андерсона настільки геніальні, що я хотів максимально від них відійти. Тож якщо я щось і тримав в голові, то це скоріше фільм Я більше тримав у голові щось на кшталт «Стрингер» із Джейком Джилленголом. У цій стрічці його персонаж одразу поводиться як справжній соціопат, але його спосіб мислення захоплює, і протягом фільму ми постійно запитуємо себе, до якої межі здатні його довести амбіції. Хоча тематично «Стрингер» – фільм про кримінального репортера-стерв’ятника – не має нічого спільного зі світом коучингу, я хотів відтворити саме цю динаміку.
Важливо підкреслити, що я завжди намагаюся уникати чорно-білого бачення теми, тож я не хотів знімати звинувачувальний фільм про коучинг. Багато коучів дуже добре виконують свою роботу. І наш коуч Метт – однозначно неоднозначний персонаж. Він фундаментально щирий: він справді хоче допомагати людям і вірить, що приносить їм користь. Він не використовує довірливість своїх адептів, щоб збагатитися чи звабити їх. Він вірить у те, що робить. Але у певний момент через пригоди, які він переживе, та персонажів, яких зустріне, Метт втратить контроль і радикалізується, аж до фанатизму. Але навіть коли він стає жорстоким, він іноді говорить правду.
У всіх трьох фільмах, які ви зробили з П’єром Ніне, усіх його персонажів звуть однаково – Матьє Вассер. Чому?
Для мене це насамперед вираження нашої спільності у всіх фільмах, що ми зробили разом. Але якщо я маю дати більш раціональну та інтелектуальну причину, я можу сказати, що «Ідеальний чоловік», «Чорна скринька» та «Гуру» – це три трилери з головними героями, які опиняються на краю прірви. І також всі ці три фільми ставлять під сумнів саме поняття істини.
В «Ідеальному чоловіку» ми слідуємо за самозванцем, який краде рукопис іншої людини і мусить це приховати. У «Чорній скриньці» все навпаки: розслідуючи авіакатастрофу, головний герой прагне віднайти істину будь-якою ціною і стає певною мірою одержимим. Це – фільм, який застерігає, що правда може бути руйнівною. А «Гуру» радше запитує: «Про яку правду ми взагалі говоримо?». Головна тема фільму це коучинг, але крізь неї ми також говоримо про суспільство та популізм загалом. Як і деякі політики, Метт майстерно використовує слова, але правда при цьому для нього є другорядною.
«Ідеальний чоловік», ваш перший фільм із П’єром Ніне, вийшов 10 років тому. Відтоді Ніне дуже еволюціонував як у своїй грі, так і у своєму медійному статусі. Як ви вважаєте, як змінилися ви як режисер з того часу?
Я зовсім не знаю! Мені здається, що тоді я легше знаходив теми для фільмів. Можливо, я стаю жорсткішим, але зараз мені складніше знайти правильну тему, в яку я готовий інвестувати два або три роки життя… Коли запускаєш виробництво повнометражного фільму, потрібно бути впевненим, що залишишся вмотивованим протягом певного періоду часу, бо мусиш віддатися цій роботі душею і тілом. Це має бути на межі одержимості. І якщо бажання знімати саме це кіно не вкорінене в самому тілі, то це дуже важко. На щастя, «Гуру» був одним із найбільш стимулюючих фільмів, які я будь-коли робив, бо він малює справжній портрет сьогоднішнього суспільства. Це – фільм про роль нарцисизму в сучасному світі та поляризацію медійного світу. І це – фільм, який мені здавалося важливим зняти.
