В український прокат вийшла екранізація повісті Андрія Кузьменка “Я, “Побєда” і Берлін”. Шлях картини до великих екранів видався тривалим: знімання розпочали ще у 2020 році, але прем’єру відтермінували на 2 роки. І це очікування пішло на користь фільму, адже здається, що “Я, “Побєда” і Берлін” — це тип українського кіно, яке нам зараз потрібне.
Гурт “Кузьма і пінгвіни” готується до першого великого виступу на фестивалі, але Кузьма нервує та саботує процес репетиції. Того ж вечора він купує стару жовту “Побєду”, щоб вразити свою дівчину та головну фанатку — Барбару. Коли сюрприз провалюється, на горизонті з’являється Бард — друг, який часто матається за кордон. Він розповідає про знайомого колекціонера у Берліні, який готовий обміняти “Побєду” на новий “Мерс”: авантюрна пригода починається.
Читайте також: Чому всі обговорюють хіп-хоп мюзикл Ти [Романтика].
“Я, “Побєда” і Берлін” — це класичний роуд-муві, в якому сама подорож важливіша за винагороду в її кінці. За таким принципом працюють й інші фільми “української нової хвилі”, створені у цьому субжанрі: “Мої думки тихі”, “Люксембург, Люксембург” (реж. Антоніо Лукіч), “Додому” (реж. Наріман Алієв). Герой проходить низку випробувань під час мандрівки, щоб зрозуміти своє призначення — класична формула.
Каст фільму рясніє молодими та перспективними акторами: Іван Бліндар, Володимир Гева, Марія Стопник. Взаємодія персонажів цікава та приємна, попри стандартність образів. Важливо зазначити, що фільм не є біографічним і має не так багато спільного з реальністю, як і повість Кузьменка. Автори сценарію, Олексій Комаровський (“Королі репу”), Ніна Шуліка (“HopeBahnhof. Berlin. Вокзал надії”) та Анатолій Крим (“Передчуття”), хоч і мали багато простору для інтерпретацій байок музиканта, з обережністю працювали над персонажем Кузьми. Герой може здатись дещо простим та наївним, адже він — класичний протагоніст, абсолютно позитивний персонаж, з яким легко себе асоціювати.
До альбому саундтреків фільму увійшли кавери на пісні Скрябіна від багатьох українських виконавців: від Тіни Кароль та Джамали до Велбоя й Аліни Паш. Музика дійсно працює на ностальгічний настрій фільму, але іноді існує поза контекстом зображених подій. Здається, що картині не вистачило ранніх треків з експериментальних альбомів “Мова риб” (1992), “Технофайт” (1993) та “Птахи” (1995) або пісні “Техносекс” під час сцени у кіношній версії клубу берлінського клубу Berghain.
“Я, “Побєда” і Берлін” знятий жваво, та ритмічно; кольорокорекція — тепла та приємна. Однією з виразних складових фільму є робота зі світлом, яка повноцінно розкривається саме у берлінській арці. Окремо варто виділити роботу художника-постановника Миколи Кіщука та художниці з костюмів Антоніни Белінської, яким вдалось не тільки візуально передати вайб епохи, а й створити впізнавані образи героїв у маленьких деталях: як от червоні колготки Барбари.
Читайте також: 5 фільмів про українські 1990-ті: від пострадянського нуару до драм дорослішання.
Режисерці Ользі Ряшиній вдалось зняти приємну ескапічну комедію з повагою до автора літературного першоджерела та його творчого доробку. Картина знайде свого глядача та сподобається як фанатам творчості Скрябіна, так і мінімально наближеним глядачам. “Я, “Побєда” і Берлін” — це кіно, яке варто подивитись, щоб на 1,5 години відволіктись від реальності, відчути дух молодості, закоханості та нонкомформізму або впізнати себе на цих “старих фотографіях”.
