Крістофер Нолан – це той режисер, що постійно піднімає ставки. Так з кожним наступним його фільмом. А з “Одіссеєю” взагалі історія цікава – як говорив Нолан, він йшов до цього фільму понад 20 років, це стрічка усього його життя. Крім цього, “Одіссея” є й найдорожчим фільмом у його кар’єрі, та першим масштабним блокбастером, повністю знятим на IMAX-плівкові камери. Нолану вдалося майже неможливе – перетворити знайому гомерівську історію про повернення Одіссея додому на сучасний, емоційно насичений й масштабний кінематографічний епос. Детальніше – в огляді ПроШоКіно.
Огляд фільму
Нолан використовує безсмертний античний сюжет як основу для роздумів про травму війни, пам’ять, провину та людську природу. Подорож Одіссея і його шлях додому перетворюється на психологічне випробування людини, яка повертається додому вже зовсім іншою. Як і в багатьох попередніх роботах режисера, час тут не є лінійним. Події різних періодів переплітаються, спогади існують поруч із теперішнім, а флешбеки стають частиною оповіді. Здається, що Нолан використав нелінійну оповідь як спосіб показати рефлексію минулого людини.
І не потрібно шукати тут історичну відповідність, хоча навіть деякі деталі Нолан майстерно зашив у різні сцени, як-от з велетнями у залізних обладунках, що для того часу не є можливим. Це інтерпретація неминучості нового часу, відкриттів, коли потрібно просто відступити в сторону.
Виконання акторів
Центром історії , звісно, стає Метт Деймон та його Одіссей – не бездоганний герой, а втомлений чоловік, що поступово усвідомлює справжню ціну своїх перемог. Подорож героя тут, як і в попередніх фільмах Крістофера Нолана – невід’ємна частина єства героя. Батько, воїн, бог – вертається додому.
Енн Гетевей у ролі Пенелопи тут перестала бути лише символом вірності, а отримала власний драматичний вимір. Том Голланд чудово втілив Телемаха, а Роберт Паттінсон став одним із найяскравіших антагоністів стрічки. Драматичні моменти присутні і з Шарліз Терон, Зендаєю та Самантою Мортон.
Технічна сторона фільму – є окремою окрасою. Практичні спецефекти, реальні декорації, масштабні морські баталії та натурні зйомки та навіть справжня лялька Циклопа.
Окремої уваги заслуговує музика Людвіга Йоранссона, який після “Оппенгеймера” знову став творчим партнером Крістофера Нолана. Композитор відмовився від традиційного симфонічного звучання на користь незвичного поєднання реконструйованих давньогрецьких інструментів – ліри, авлоса, бронзових гонгів та потужної перкусії. Такий підхід не просто створює цікавий колорит, та відчуття фатальності. Саундтрек не домінує над кадром, а ніби дихає разом із морем, штормами й внутрішніми переживаннями Одіссея.
“Одіссея” виглядає як підсумок усього творчого шляху режисера. Настільки резонуючий із сучасним світом та людьми фільм, що хочеться ридати. Безсмертний Гомер. Величний Нолан. Тріумфальна “Одіссея”.
