Метафора життя – рецензія на фільм “Довга хода”

В українських кінотеатрах стартував прокат екранізації захопливого оповідання Стівена Кінга – “Довга хода”. Це одна з перших його робіт в 60-х, яка була опублікована під псевдонімом Річард Бахман. Свого часу це була рефлексія на тему війни у В’єтнамі, зараз же цей твір набув ще більшої актуальності. ПроШоКіно розповідає, чому ця екранізація найбільш вдала.

Сюжет

Події фільму розгортаються в альтернативних Сполучених Штатах під тоталітарним режимом, де щороку обирають 50 підлітків (по одному з кожного штату) для участі в смертельному змаганні — “довга хода”. Правило одне: йти не повільніше 3-х миль на годину – інакше після трьох попереджень буде розстріл. Такий марафон триває поки не залишиться один юнак. Переможець отримує в нагороду величезну суму грошей і виконання одного бажання. Така розвага націлена на підняття морального духу та працездатності американців для підняття економіки країни. Такі собі голодні ігри. І найголовніше в цьому те, що на ходу погоджуються добровільно і серед добровольців обирають потрібну кількість.

Головний герой Рей явно націлений перемогти, але не заради грошей, а щоб вбити Майора, який заправляє цим режимом і керує цим смертельним змаганням. Ще будучи підлітком Рей став свідком того, як Майор вбив його батька за вільнодумство та критику влади. Рей зближається з Пітером і ще з декількома учасниками, вони підтримують один одного навіть за декілька секунд від смерті. Врешті вони залишаються удвох і фінал історії доволі непередбачуваний.

Враження і виконання

Режисер Френсіс Лоуренс, який свого часу зняв “Голодні ігри” та “Константин” взявся за екранізацію “короля жаху”, хоча Стівена Кінга можна по праву назвати філософом і мислителем, нехай і форма для його роздумів доволі специфічна то жорстока. Отже Лоуренс створив стриману тональність з похмурою естетикою, філософськими діалогами та жахаючою натуралістичністю. Більшість кадрів – доволі бридкі, але від них не відвернутись. Режисер зберіг настрій насильства і тональності книги Кінга.

Щодо акторської гри – то тут попадання 10 з 10! Головного антагоніста зіграв Марк Гемілл, за яким міцно закріпився образ тільки позитивних героїв. Свого часу він зіграв лицаря джедая і більшість ролей у його кар’єрі – позитивні. Крім того, актор відкрито підтримує Україну і допомагає українцям. Але в “Довгій ході” його Майор втілює саму систему і є відсилкою до усіх диктаторів останніх часів. Його образ суміш харизми й холодної жорстокості та насолоди від насильства. Неочікуване та цікаве перевтілення актора.

Головного героя Рея зіграв молодий актор Купер Гоффман – син легенди Голлівуду Філіпа Сеймура Гоффмана, який свого часу отримав “Оскар” за роль у фільмі “Капоте”. Та й Купер, ми в цьому впевнені, перевершить досягнення свого батька. Він вже встиг знятись у “Локричній піці”, і одразу за його найпершу роль номінували на «Золотий глобус» як найкращого актора в комедії чи мюзиклі.

Читайте також: Геній у квадраті – рецензія на фільм “Малевич”

Співпадіння чи доля, але слалося так, що останньою акторською роботою Філіпа Сеймура Гоффмана була роль Плутарха Гевенсбі у двох частинах фільму “Голодні ігри”, знятих режисером Френсісом Лоуренсом. І зараз, десять років потому, вже Купер Гоффман грає головну роль у новому фільмі Лоуренса про інші жорстокі змагання не на життя, а на смерть.

Його Рей – щирий і розумний хлопець, який вірить в те, що систему треба змінювати і зробити це можна вбивши Майора. А ще це помста за батька. На перший погляд персонаж простий, але протягом фільму він розкривається і за Купером приємно спостерігати. Девід Джонссон у ролі Пітера ніби віддзеркалення Рея і його єдиний друг. Неочікуваний фінал розкриває і його і власне актора в цій ролі.

Фільм це не про смерть, а про життя як метафору великої гри і її правила. Постійно ставиш питання, чому ми приймаємо правила гри, навіть якщо вона не подобається? Недивно, що життя часто порівнюють з непреривним рухом і якщо зупинитись, то можна й померти (у переносному частіше сенсі, звісно).