Чому люди одружуються? Щоб заздрила сестра, бо чоловік вищий за її обранця. Щоб не бути самотнім, бо вже набридло. Щоб знайти “ідеальну дружину”. А які вимоги до партнерів? Будь-яка, аби худа. Не старша 27-ми років. Зріст, щоб не нижче 180. Багатий і розумний. Не котофан і республіканець… Такий перелік подає Селін Сон у своєму новому фільмі “Матеріалісти” й показує це без прикрас, відверто сміючись над сучасними стандартами, навіяними суспільством. Хоча й не відкидає гірку правду – ще за часів первісних людей матеріальне пропонувалось першим, а вже потім за нього віддавали кохання. То яким вийшов новий інтелектуальний ромком “Матеріалісти” – у рецензії ПроШоКіно.
Селін Сон написала чимало театральних п’єс і навіть працювала над серіальною екранізацією “Колеса часу”, перш ніж зняла фільм за власним сценарієм. Це глибока, чуттєва, витончена і частково біографічна драма “Минулі життя” про момент, який так і не відбувся і лишив на все життя питання – “а що було б, якби…?”. Авторка підняла низку тем – від еміграції до метафізики. А в центрі сюжету – головна героїня, її шкільний друг та чоловік. Частково настрій та інтелектуальну стилістику “Минулих життів” Селін Сон вклала і в нову стрічку “Матеріалісти”, додавши соціальної сатири, моральних дилем та голлівудського шарму.
“Матеріалісти”: сюжет
Спочатку може здатись, що сюжет схожий на “Метод Хітча” тільки жіноча версія. Проте так здається перші декілька хвилин. Успішна нью-йоркська сваха з агентства знайомств Люсі (Дакота Джонсон) вирушає на весілля дев’ятої пари, яку звела на побаченнях. А це вона робить на основі критеріїв і анкет. Для дівчини це масовий ринок холостяків і холостячок, в якому “товару за 40” місця немає, а “нішевого ринку” для таких – ще не придумали. Вона твердо переконана, що успішні пари утворюються, якщо склались усі пазли та вимоги з обох сторін, бо стосунки – це вигідна угода. Як зараз модно казати – взаємний метч. Трапляються, правда й неприємності – домагання на побаченнях і переслідування, та для цієї сфери – це звичні справи, а от Люсі це б’є в саме серце.
На весіллі Люсі зустрічає свого колишнього хлопця Джона (Кріс Еванс), який вже через роки після розриву так само працює актором в невеликому театрі, живе в тій самій квартирі з сусідами, їздить на тій самій машині і підробляє офіціантом. Він явно досі кохає Люсі, а її очевидно досі до нього тягне. Тут-таки вона зустрічає брата нареченого Гаррі (Педро Паскаль) – високого красеня-мільйонера, з гарними манерами і зацікавленістю у Люсі.
Дівчина відверта з ним у своїх міркуваннях щодо ідеального союзу чоловіка й жінки та намагається переконати, що йому потрібна інша жінка, бо вона – безперспективний і невигідний проєкт, бо сам він – єдиноріг (рідкісний тип ідеальних чоловіків). Можливо, цим вона його й причаровує. Бо він впевнений, що матеріальні цінності – дешеві, вони несталі. “Я тебе ціную і тому зустрічаюсь“, – підсумовує Гаррі і, зрештою, в них закручується роман… Можна було б поставити логічну крапку, але в кіно, а тим паче в житті так не буває. Завжди лишається купа питань. Адже навіщо з’явився ще й колишній…
Виконання і враження
Педро Паскаль настільки невимушений і легкий у своїй ролі, наскільки й Кріс Еванс дивний у своїй. І вони переконливі та правдиві. У Дакоти Джонсон хімія з обома акторами, що буває дуже рідко. За ними приємно спостерігати, вдивлятись в їхні справжні почуття.
Стрічка знята неймовірно красиво, витончено, атмосферно. Режисерка грається з деталями і протиставленнями, а камера Шабіра Кірхнера рухається плавно, легко, немов підглядаючи і, в той же час, підкреслюючи дуальність життів, виборів чи самих героїв.
Замість висновків… У світі, який давно перетворився на величезний маркетплейс, чи можна купити краще життя, кохання чи позбутись самотності і якою буде ціна? Які інвестиції в себе потрібно зробити жінці і чоловіку, щоб “дотягти” до ідеалу за критеріями, насадженими суспільством? Чому операція зі збільшення зросту додає х2 вартості чоловіка на ринку холостяків, тоді як збільшення грудей чи корекція носа додає лиш необхідних декількох бонусів в анкеті жінки? І чому тих, хто впевнений, що кохання – це остання релігія, останній прихисток у світі, де все тримається на торгових відносинах чи бартері, називають ідеалістами і романтиками? Може тому, що ідеальної релігії не буває, як і ідеальних анкет, побачень, чоловіків і жінок. Є лише ми у цьому неідеальному світі.
Читайте також: Калейдоскопічний світ Веса Андерсона: огляд фільму “Фінікійська схема”
