В український прокат вийшла нова драма Джеффа Ніколса (“Мад”) – “Байкери” з Томом Гарді, Остіном Батлером та Джоді Коммер. Це історія, заснована на фотокнизі видатного американського фотографа та кінорежисера Денні Лайона про мотоклуб “Вандали” 60-70 років. ПроШоКіно розповідає про фільм, акторів і чому його варто подивитись.
У 60-х роках водій вантажівки і гонщик на мотоциклах Джонні засновує свій мотоклуб “Вандали” (Vandals). А питання ” А навіщо нам цей клуб”, він відповідає: “Та хз”. Ключем у фільмі є його оповідачка Кеті (Джоді Комер), яка описує свої стосунки зі своїм чоловіком Бенні (Остін Батлер), який часто першим лізе в бійку і не боїться обирати сторону, але, врешті, боїться брати на себе відповідальність. Вони одружуються протягом п’яти тижнів після знайомства, але він невловимий і примхливий, і вона постійно бореться за його увагу з засновником клубу і його наставником Джонні (Том Гарді). Цей байкер бачить потенційного спадкоємця в Бенні, який не хоче бути лідером зграї.
У фільмі (власне як і в реальності тоді) є ряд колоритних персонажів: Зіпко, якого не взяли в армію, Кел, який є головним механіком і більше цікавиться байками, ніж людьми; Брюсі; Wahoo, Кумедний Сонні (Норман Рідус із “Ходячих мерців” ); і Коркі. Кожен із них має неповторну індивідуальність, вони добре поєднуються і роблять цю історію цікавішою і незабутньою, але саме Батлер і Гарді отримують левову частку глядацької уваги, і обидва актори тут чудові. Гарді – органічний в цій ролі, Батлер трошки схожий на Джонні Деппа в “Плаксії”. А от Коммер – прекрасна.
Незважаючи на те, що фактичний сюжет достатньо прозаїчний, сам фільм емоційний, він знятий у кольорі, а не як чорно-білі фотографії Лайона. Хоча Ніколс іноді і відтворює оригінальні фотографії Лайона. Фільм губиться в гонитві за глибокими сенсами, які, безумовно, режисер намагається донести. “Байкери” не говорять нічого надзвичайно глибокого чи унікального, це ще одна історія з життя ще одних американців, хоча й наводять беззаперечні докази того, що навіть якщо дорога веде в нікуди, головне ж не пункт призначення.
Читайте також: Остання жінка Синьої Бороди: рецензія на фільм “Гамбіт королеви”
