В український прокат вийшла історична драма з елементами трилера “Гамбіт королеви”. Оглядач ПроШоКіно спробував дати відповіді на запитання, чому цей фільм не можна пропустити не лише фанатам кіноісторій про життя британських монархів, а й усім шанувальникам кіно загалом.
Почнемо з того, що це історія про реального пана Синя Борода та його останню жертву, яка, на відміну від інших загублених панянок, дала таки нелюдю відсіч. Синьою Бородою багато хто вважає короля Англії Генріха VIII з династії Тюдорів, який правив у XV столітті. Цей монарх відомий незвичайним для християнина числом шлюбів – всього було шість дружин, з них з двома він розлучився, а двох стратив, звинувативши у зраді. До речі, серед тієї парочки нещасних, які втратили голову, була легендарна Анна Болейн.
Але у фільмі “Гамбіт Королеви” розповідають про останню дружину Синьої Бороди – англійську аристократку Катерину Парр, яка взяла на себе велику та небезпечну місію – впливати на волю короля. Цій сильній і розумній жінці, яка сповідувала радикальний протестантизм, дістався дуже сумнівний чоловік – хоч і монарх, але істота вкрай потворна: король на той момент страждав на ожиріння і буквально гнив живцем через невиліковну гангрену на нозі. Хвороба відобразилась на психіці Генріха – з віком він перетворився на страшного аб’юзера і параноїка, який зривався на своєму оточенні, але в першу чергу на власній дружині.
І ось, свіжим поглядом на історію відносин Катерини Парр та Генріха VIII взявся поділитися зі світом маловідомий бразильський режисер Карім Айнуз («Невидиме життя Еврідіки Гужман»). В основу його фільму ліг роман “Ферзевий гамбіт” Елізабет Фрімантл, опублікований у 2013 році. Щоб уникнути плутанини з однойменним серіалом Netflix, фільм в оригіналі назвали “Firebrand” (“розпалювач” або “каламутник”).
Карим Айнуз пояснив своє бажання розповісти історію Катерини Парр тим, що ця жінка його особисто захоплює і йому прикро, що, говорячи про династію Тюдорів, про цю пані говорять так мало. “Її фігура явно недостатньо висвітлена в сучасному світі. Набагато більшою увагою користується Генріх VIII та закатовані ним жертви. Але мені хотілося показати жінку, якій вдалося не просто вижити при цьому дворі, а й взяти владу в свої руки”, – каже режисер.
Фільм став відкриттям торішнього кінофестивалю в Каннах і був добре прийнятий критиками. Ця історія виграє насамперед завдяки першокласному акторському складу. Здається можна вічність дивитися на те, як героїня Алісії Вікандер (Катерина) бореться за своє виживання в той момент, коли Джуд Лоу (Генріх VIII) грає з дружиною наче кіт з мишею, розмірковуючи, чи відправити її на плаху, чи нехай ще поживе. Як відомо, Катерина Парр пережила свого чоловіка-аб’юзера, але обіцяємо, фінал цього фільму вас здивує – він абсолютно непередбачуваний.
Західні критики одноголосно визнали, що Джуд Лоу завдяки своїй чудовій акторській грі поповнив ряди великих екранних Генріхів восьмих. Звичного красеня Лоу в цьому фільмі ви не знайдете. Ніякого натяку на гарненького мажора з “Таланливого містера Ріплі”, на ексцентричного “Молодого Папу” або на поважного Альбуса Дамблдора з “Фантастичних звірів”. Перед нами гниючий монстр з кровоточивими опухлими ногами, який гарчить, горланить пісні, займається сексом і навіть мріє про спадкоємця від нової дружини. Алісія Вікандер – за силою таланту не нижче свого партнера і вона чудова. Багато критиків вважають, що цікаво виконати свою роль акторці не дав режисер, який не забезпечив її потрібним для цього сценарним матеріалом. Так, у ролі Вікандер немає емоційних вибухів та крутих сюжетних поворотів – її існування, це все більше шепіт по кутках. Але численні крупні плани героїні демонструють – усередині цього персонажа йде потужна робота.
Розгорнуте полотно життя двору Генріха VIII, яким є історична драма Каріма Айнуза, дає глядачеві розуміння того, що виявляти емоції у таких складних умовах – це шкодити собі. Кожен, навіть, здавалося б, близький тобі чоловік, міг бути зрадником. А тут ще Генріх спалює на вогнищі подругу дитинства дружини за її радикальні релігійні погляди. Підозра у зраді падає і на Катерину, тому вона поводить себе помірковано: її обличчя – маска, але її розум, який підганяє тваринний жах, у цей момент вибудовує одну стратегію за іншою, як вижити в цьому болоті з піраньями.
Цікаво, що Вікандер вийшла на знімальний майданчик “Гамбіта королеви” після тривалої перерви, пов’язаної з народженням дитини. Тому у фільмі вона буквально світиться вже дорослою жіночою красою та новим розумінням життя.
Але найважливішим в історії Катерини Парр є той факт, що всі роки свого королівського заміжжя вона з добрим серцем виховувала принцесу Єлизавету, доньку Анни Болейн і майбутню королеву Англії, яка затрималася на троні на 44 роки і заклала основи становлення Британії, як великої держави. Безперечно, що філософські бесіди з мачухою вплинули на релігійні погляди майбутньої королеви, яка стала переконаною протестанткою. Трьом спадкоємцям Генріха (Єлизаветі, Едуарду та Мері) у цьому фільмі приділено досить багато часу для того, щоб у глядача зʼявилося бажання полізти у Вікіпедію та поринути у нюанси історії кривавого правління Тюдорів. І цей факт також грає на руку фільму.
Можливо комусь в цій історії забракне екшену, але в фільмі є атмосфера – тривожна та задушлива – яка дві години тримає всіх у напрузі. Є сильна психологічна складова та достовірна автентичність, яка чесно занурює глядача в епоху. А костюми! Цей фільм варто подивитися хоча б заради історичних костюмів, заради французького капота королеви, розшитого перлами, заради вишитого парлету з коміром-стійкою та розкішного парчового вбрання англійських знатних дам епохи Тюдорів. “Гамбіт королеви” – це фільм ручної роботи дорогий і ретельно зроблений. На тлі засилля рімейків та сіквелів цей фільм – вишукане частування і мабуть один із найкращих історичних проектів останнього часу.
