Боротьба і свобода мають свою ціну: рецензія на фільм “БожеВільні” про радянську каральну психіатрію

Фільм Дениса Тарасова “БожеВільні” (Diagnosis: Dissent) відкриває перед глядачем маловідому, але трагічну сторінку нашої історію – радянську каральну психіатрію і те, як медичну систему використовували як інструмент для контролю й пригноблення політичних інакодумців, дисидентів, митців та усіх, хто йшов проти тоталітарної машини срср. Чому стрічку обов’язково треба подивитись – у матеріалі ПроШоКіно.

Читайте також: “У фільмі ми показуємо коріння зла”: Інтерв’ю з режисером фільму “БожеВільні” Денисом Тарасовим

Стрічка вийшла у широкий прокат в Україні 31 жовтня, але до цього її встигли презентувати  в межах Каннського кіноринку, а також на Варшавському кінофестивалі, де отримала приз глядацьких симпатій. Також кіноробота Дениса Тарасова отримала 2 нагороди на кінофестивалі в Монреалі. Тепер фільм буде завойовувати серця українців.

Події відбуваються у 70-х роках, головний герой Андрій Довженко – фанат іноземної рок-музики, яка в срср заборонена, потрапляє до психіатричної лікарні за прослуховування цієї ж музики. Перед ним постає непростий вибір — співпрацювати з кдб і повернутися до дружини й сина чи боротися і показати правду про пацієнтів, закатованих у психлікарнях.

Фільм, хоча і є художнім, але спирається на документальні факти, а також на достовірні розповіді консультантів, одним із яких став лікар-психіатр, колишній політв’язень та дисидент Семен Глузман, відтворюючи методи психологічного терору, які застосовувала тоталітарна система срср, аби змусити інакодумців замовкнути, знищити їхній моральний дух і людську гідність чи й взагалі – фізично. У срср був вигаданий діагноз “повільноплинна шизофренія”, якого не існувало в жодній іншій країні.

Тисячам дисидентів призначалась комісія психіатрів, яка й ставила їм такий діагноз і потім їх утримували в психлікарнях. Над пацієнтами в таких закладах знущались, катували шоковою терапією, принижували, нашпиговували нейролептиками, після чого людина перетворювалась або на овоч або на слухняного громадянина срср. За даними правозахисників, таку ж саму практику росія застосовує й зараз, зокрема, й на окупованих територіях України.

У фільмі присутні сцени, в основі яких реальні факти та катування, а загальної атмосфери додає використання тьмяної колористики, приглушеного світла та обмежених просторів, а ще – деталі, від яких тіло бере холодом і вивертає нутро. Але довершує усю картину, безперечно, музика геніального композитора Хосейна Мірзаголі. Він написав автентичну музику 70-х років, бунтарську, нестримну, енергійну та на противагу такій – гнітючу, темну, тягучу та беземпатійну. Ці композиції підсилюють усе, що відбувалось на екрані.

Читайте також: Топ-6 фільмів про психіатричні лікарні

Також варто відзначити акторську гру, яка сповнена внутрішньої сили та трагізму. Костянтин Темляк, Ірма Вітовська, Наталія Бабенко, Віталій Салій, Сергія Калантай, Остап Ступка, Віктор Жданов та інші – майстерно передали усі сторони і протистояння інтересів, життів, позицій.

Режисер фільму зазначив, що каральна медицина у фільмі уособлює саму тоталітарну машину радянського союзу, яка перемелювала усіх, хто думає інакше, бунтує і повстає проти неї. Тому через зображення каральної психіатрії фільм нагадує про те, як легко можуть бути перекручені головні принципи медицини (Найперше — не зашкодь!) та людяності, коли влада прагне повного контролю над розумом, життям, існуванням людини і народу. Нагадує про те, що будь-яка боротьба чи й сама свобода – мають свою ціну. І цю ціну за свободу тоді від срср, а сьогодні від росії ми платимо й досі.

Читайте також: Фільм “БожеВільні” та неординарна колекція прикрас Ellen Rococo