«МаXXXін» стала завершальною частиною трилогії «Х» Тая Веста. Минулі картини режисера, «Х» і «Перл» послідовно вийшли у 2022 році. Головну роль у всіх трьох фільмах виконала Мія Гот. Про зв’язок з італійським горором, персоною Річарда Раміреса та німим кіно – у новій рецензії ПроШоКіно.
Кар’єра Максін Мінкс починає потрохи рухатись вгору: вона активно ходить на кастинги та отримує першу не порнографічну роль. Максін буквально за крок до того, щоб стати справжньою зіркою, але навколо різко починають зникати її колеги та друзі. У місті з’явився маньяк-сатаніст, який хаотично обирає жертв, але в якийсь момент всі лінії сходяться на акторці.
Тай Вест вкотре створює портрет епохи; почавши лік від золотої ери Голлівуду, його показової рафінованості та цнотливості, переходить до періоду класичного слешера та розвитку порноіндустрії в Америці з її розбещенням та невіглаством, й підсумовує поширенням експлуатаційного кіно на VHS-касетах. І якщо великий і страшний Тарантіно в «Одного разу в Голлівуді» говорить про кінець 1970-х з особливим теплом та ностальгічною сльозою, що проступає на очах, захистивши своїх героїв від босоногого та псилоцибінові зла – банди Чарлі Менсона, то Тай Вест використовує фігуру Річарда Раміреса або «Нічного сталкера» з двох причин: дати ще більше попкультурних відсилок та погратися з очікуваннями глядача. Присутність серійних вбивць в американській попкультурі загалом — окремий феномен, що потребує детального дослідження.
Читайте також: Усі страхи Арі Астера: рецензія на фільм “Усі страхи Бо”.
У «Махххін» ми жодного разу не перетинаємось із Раміресом напряму, але бачимо наслідки його дій – трупи із тавром у формі пентаграми. На телебаченні періодично миготить його фоторобот, де не видно двох рядів дурно відомих гнилих зубів, а в кінці, спойлер – ми бачимо легендарний момент арешту, при чому – абсолютно випадкового та стихійного. Виходить, що про існування найнебезпечнішого вбивці в Америці та його переслідування Максін нам говорить суто загадковий чорний силует у шкіряних рукавицях – найвпізнаваніший елемент італійського джалло (піджанр горору, що виникає в Італії в кінці 1960-х років).
Міа Гот – муза і серце трилогії, власна королева крику Веста. У новому статусі старлетки її Максін значно впевненіша та зубастіша. На відміну від Перл, образ якої їй постійно мариться, вона змогла, і зробить абсолютно все, щоб її роль мала найбільший хронометраж. Так сталось, що чим більш феміністичний мотив має фільм, тим частіше у ньому присутній мотив вбивства батька. Саме тому Максін абсолютно не цікавить старий Голлівуд, як концепт. Вона плює на зірку секс-символу німого кінематографа Теди Бари на Алеї та до смерті забиває аніматора у костюмі легендарного коміка Бастера Кітона, якого прислав до неї загадковий вбивця. Єдина, кого вона дійсно боїться та шанує – режисерка (Елізабет Дебікі) другої частини «Пуританки» – нанексплуатейшена, у якому отримала роль, адже вона так само виборює своє місце на цій фабриці мрій, а не опинилась у правильному місці, біля джерела індустрії.
Особиста трагедія Максін, доньки телеєвангеліста із помаранчевою автозасмагою на обличчі, полягає в тому, що вона «не буде жити життя, на яке не заслуговує». Тому має перемогти всіх тих, хто їй заважає. У цьому її страхує агент у виконанні прекрасного Джанкарло Еспозіто. Своєю скромною привабливістю він нагадує фею-хрещену, здатну фізично розчавити будь-якого шантажиста своєї клієнтки.
Тяглістю такої короткої історії Голлівуду, Вест створює інтертекстуальну та абсолютно американську історію: неоновий коктейль із цитат, імен та посилань. Нашарування текстів говорить ні про що інше, як про синефільство режисера та його відверте бажання подобатись своєму глядачу. «МаXXXін» — це нескінченний омаж, ода любові та ненависті до індустрії, що у висновку каже про те, що у Голлівуді страшно, криваво та важко, але й без нього вже ніяк.
