До старту в українських кінотеатрах сатиричного трилера «Еддінгтон» розповідаємо про одного з найталановитіших акторів сучасності «Оскароносний» Хоакін Фенікс зіграв головну роль у фільмі режисера Арі Астера і культової студії А24 «Еддінгтон». Цей сатиричний трилер, де разом із Феніксом також знялися Педро Паскаль, Емма Стоун та Остін Батлер, висміює гострі суспільні проблеми сучасності – на кшталт зростаючою популярності конспірології та політичного популізму.
«Я сподіваюся, що глядачі впізнають наш світ у цьому фільмі», – каже Фенікс, який ніколи не боявся провокативних і непростих проєктів. Навпаки – усвідомлено раз у раз їх обирав, адже саме вони дозволяють акторові якнайповніше продемонструвати різні грані його таланту. До прем’єри «Еддінгтона» ПроШоКіно розповідає про звивистий життєвий і творчий шлях цього непересічного актора.
Хаотичне дитинство
Хоакін Рафаель Боттом народився 28 жовтня 1974 року в Сан-Хуані, Пуерто-Рико, у сім’ї Арлін та Джона Боттомів. Його батько, Джон Лі Боттом, був засновником компанії ландшафтного дизайну, а матір, Арлін «Харт» Боттом (у дівоцтві Дунець), – виконавчою секретаркою на телеканалі NBC (саме професійні зв’язки матері згодом забезпечили її дітям початок акторської роботи). Хоакін, в дитинстві відомий як як Ліф, – третя дитина з п’яти: у нього був старший брат Рівер (1970–1993), а також є старша сестра Рейн (1972) і молодші сестри Ліберті (1976) та Саммер (1978). А також Хоакін має зведену сестру по батьковій лінії, Джодін (1964).
Імена дітей Боттомів видаються дещо дивними – адже в перекладі це «Річка», «Листок», «Дощ», «Свобода», «Літо». Це обумовлене тим, що їхні батьки тривалий час були членами небезпечного релігійного культу «Діти Бога» – американського релігійного руху, заснованого 1968 року Девідом Брандтом Бергом. Згодом «Дітей Бога» визнали авторитарним культом, націленим на вразливих людей, який до того ж займався систематичним фізичним та сексуальним насильством над дітьми, що призвело до тривалої травми серед тих, хто вижив. Але Боттоми – тоді вже батьки Рівера та Хоакіна – приєдналися до цієї релігійної групи ще тоді, коли вона не мала такої страшної репутації. Вони подорожували Карибським басейном і Південною Америкою як місіонери, і там у пари народилися наступні двоє дітей. Але зрештою Боттоми розчарувалися в групі та покинули її у 1977 році, виступаючи проти дедалі більш сумнівних правил культу. П’ята їхня дитина народилася у Флориді, де родина оселилася. І приблизно в цей час вони офіційно прийняли прізвище Фенікс, натхненне міфічним птахом, що повстає з попелу, символізуючи новий початок їхнього життя.
Надалі родина Феніксів перебралася до Лос-Анджелесу, де діти – усі вони були творчими та схильними до мистецтва, – почали виступати на вулицях, демонструючи свої музичні та акторські таланти, щоб допомогти утримувати сім’ю. «У нас не було грошей, але ми були багаті стількома іншими речами! – пригадував згодом Хоакін Фенікс. – У нас було це почуття єдності та виживання. Ми завжди щось створювали всі разом – чи то музику, чи маленькі п’єси». Попри те, що батьки не могли дати дітям достатньої фінансової підтримки, вони нескінченно підтримували їх емоційно, і, за словами Хоакіна, були «найменш осудливими людьми у світі».
Брат за братом
Прорив юних Феніксів стався, коли їх помітила агент з талантів Айріс Бертон – і допомогла братам і сетрам отримати акторські ролі в рекламних роликах та телевізійних шоу. Хоакін дебютував на екрані у віці восьми років у епізоді серіалу «Сім наречених для семи братів» 1982 року. Пізніше ще дитиною він з’являвся і в інших телешоу, таких як «Блюз Гілл-стріт» та «Вона написала вбивство».
Старший брат Хоакіна, Рівер Фенікс, швидко здобув популярність як один з найперспективніших молодих акторів 1980-х – початку 1990-х років, знявшись, зокрема, у таких знакових фільмах, як «Залишся зі мною» (1986) та «Мій власний штат Айдахо» (1991). На жаль, життя молодого актора трагічно обірвалося: Рівер помер у віці 23 років від передозування наркотиків.
Старший брат встигнув надихнути Хоакіна всерйоз ставитися до акторства. «Рівер був для мене всім, –зізнавався актор. – Він був моїм першим натхненням і людиною, яка змусила мене повірити, що акторство може бути потужною формою самовираження».
Рівер заохочував Хоакіна серйозно ставитися до акторської майстерності, і саме його поради сформували підхід Хоакіна до ремесла. «Він сказав мені: «Ти будеш успішнішим актором, ніж я». І саме він прищепив мені прагнення робити щось значуще», – так із вдячністю Хоакін Фенікс згадав старшого брата у своїй промові подяки, отримуючи 2020-го року «Оскара» як найкращий актор за роль у «Джокері» (2019).
Прорив у «Гладіаторі»
Попри ранні акторські успіхи, у підлітковому віці Хоакін відійшов від акторської діяльності – він вирішивши подорожувати та розмірковувати про свій подальший шлях. Але саме смерть Рівера відновила його відданість акторству. «Я зрозумів, що не можу розтрачувати можливості, які маю. Рівер показав мені, що є можливим, і я відчував, що винен йому продовження», – згадував він.
Тож в середині 1990-х Хоакін повернувся до акторської діяльності, беручи на себе більш зрілі та складні ролі. Першою з таких стала роль у кримінальній комедії Гаса Ван Сента «Померти заради» (1995), де зіграв підлітка, який закоханий у честолюбну героїню Ніколь Кідман і погоджується заради неї вбити її чоловіка, котрого грає Метт Діллон.
Ця робота привернула увагу, однак справжня слава прийшла до Фенікса пізніше – разом із роллю римського імператора Коммода у фільмі Рідлі Скотта «Гладіатор» 2000 року, за яку він отримав номінацію на премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану та закріпила за ним статус одного з найкращих голлівудських акторів покоління. Водночас самому акторові ця роль далася нелегко. «Це був перший раз, коли я відчув, що можу повністю загубитися в ролі. Саме тоді я почав розуміти силу вразливості в акторській майстерності», – пригадував він.
Після «Гладіатора» Хоакін продовжував розширювати межі своїх акторських можливостей у таких фільмах відомих режисерів, як «Таємничий ліс» (2004) М. Найт Ш’ямалана, «Майстер» (2012) Пола Томаса Андерсона, «Вона» (2013) Спайка Джонса. Окремо варто відзначити байопик Джеймса Менґолда «Переступити межу» (2005), де Хоакін зіграв легендарного музиканта Джонні Кеша й отримав за цю роль «Золотий глобус» і ще одну номінацію на «Оскар».
2010-го Хоакін також зіграв самого себе у пародійному мок’юментарі-фільмі Кейсі Аффлека «Я все ще тут» за спільним сценарієм Аффлека та Фенікса, що розповідав про життя Хоакіна Фенікса після того, як 2008-го він… оголосив, що завершує акторську кар’єру заради того, щоб бути гіп-гоп виконавцем.
А 2017-го Хоакін отримав нагороду Каннського кінофестивалю як найкращий актор за роботу у драмі Лінн Ремсі «Тебе ніколи тут не було» про людей, що потрапили в тенета незаконного секс-трафіку.
«Джокер»: божевілля на «Оскар»
Відомий своїм методичним підходом до акторства і повним зануренням у роль, Хоакін якось сказав в одному інтерв’ю: «Я не вважаю акторство прикиданням. Йдеться про пошук істини в персонажі та дослідження тих частин себе, які я, можливо, не до кінця розумію». І 2019 року він, певно, досяг найвищої точки у цьому пошуку та дослідженні, зігравши Артура Флека/Джокера у «Джокері» Тодда Філліпса. Актор привніс у персонажа такі непідробні глибину, смуток і божевілля, що виконання цієї принесло йому нарешті «Оскар» за найкращу чоловічу роль – і заразом ще премії премії BAFTA, Гільдії кіноакторів та «Золотий глобус».
2023-го Хоакін знову знявся у Рідлі Скотта – в ролі Наполеона в однойменному фільмі. А 2024-го повернувся до ролі Артура Флека у сиквелі «Джокер: Божевілля на двох». І хоча попри сподівання обидва фільмі скоріше провалилися, аніж мали успіх, актора це не збентежило, адже для Гоакіна особиста цікавість до персонажа і режисера однозначно є важливішою за нагороди чи комерційний успіх.
Читайте також: Дует гірший за соло. Рецензія на фільм “Джокер: Божевілля на двох”
Усі страхи Хоакіна
Попри всю славу і визнання, Хоакін Фенікс досі нервує перед зніманнями та не любить надмірну увагу до себе з боку медіа. «Мене завжди нудить за кілька днів до початку зйомок нового фільму, –зізнається актор. – А ще я думаю, що день, коли мені стане комфортно давати інтерв’ю та ходити на ток-шоу, стане тим днем, коли я більше не знатиму, що таке бути людиною».
Природна замкненість та інтровертність Хоакіна допомогли йому ідеально зіграти головну роль параноїка Бо у абсурдній драматичній комедії режисера Арі Астера та студії A24 «Усі страхи Бо», за яку він знову отримав номінацію на «Золотий глобус».
Читайте також: Усі страхи Арі Астера: рецензія на фільм “Усі страхи Бо”
А вже 14 серпня ми знову побачимо Хоакіна у фільмі Арі Астера – але вже зовсім іншому: і за настроєм, і за жанром. «Еддінгтон», світова прем’єра якого відбулася в основному конкурсі цьогорічних Канн, – це мікс сатиричного трилера і вестерна. За сюжетом у розпал пандемії коронавірусу у вигаданому містечку Еддінгтоні, штат Нью-Мексико, загострюється протистояння між двома політичними опонентами: шерифом Джо Кроссом (Хоакін Фенікс) та чинним мером Тедом Гарсією (Педро Паскаль). Шериф знаходиться на межі нервового зриву: дружина Луїза (Емма Стоун) не хоче народжувати йому дитину, а карантинні обмеження паралізують життя рідного міста. Тож шериф вирішує балотуватися в мери, щоб змінити ситуацію в Еддінгтоні на свій розсуд. «Джо приємний і викликає співчуття, він герой міста, – каже Хоакін про свого персонажа. – Він вразливий і піклується про свою громаду та дружину, і бореться за те, що правильно». Але ця боротьба зрештою призводить зовсім не до того результату, на який сподівався Джо, перетворюючи Еддінгтон на справжнє поле бою.
Робота в «Еддінгтоні» – чергова ексцентрична і сильна роль, в якій Хоакін Фенікс зміг якнайкраще розкрити вразливість і бентежність персонажа, котрі вочевидь резонують із ним самим як людиною. Шлях Хоакіна до акторські вершин, позначений кочовим дитинством, сімейною трагедією та невпинним прагненням до художньої автентичності, є настільки ж унікальним і нетрадиційним, як і ролі, котрі він обирає. Його історія – це історія стійкості, самопізнання та невпинного прагнення до справжності. З ранніх років, коли він виступав зі своїми братами та сестрами, до того, як стати одним з найвизначніших акторів свого покоління, Хоакін завжди прагнув використовувати акторське ремесло як засіб розуміння та трансформації. А його унікальний шлях нагадує нам, що справжнє мистецтво походить від прийняття власних вразливостей.
