Напередодні української прем’єри нового фільму Френсіса Форда Копполи “Мегалополіс” розбираємося, чому вона викликає абсолютно полярні реакції критиків – від повного несприйняття до тотального захоплення.
«Чи матиме «Мегалополіс» комерційний успіх і прихильність критиків ми ще побачимо, але фільм достатньо дивний, щоб точно мати довге життя як культовий», – написав одразу після травневої світової прем’єри стрічки у Каннах кінооглядач NME. Відтоді вже минуло достатньо часу, критики загалом вже висловили свою думку, утім для глядачів – зокрема, українських, – все ще попереду.
120-мільйонний блокбастер Френсіса Форда Копполи стартує в кінотеатрах України, включно з форматом IMAX, вже 26 вересня.
Нагадаємо, що «Мегалополіс», над розробкою якого Коппола як режисер і сценарист працював понад 40 років, розповідає історію Цезаря Катіліни (Адам Драйвер) – геніального архітектора та митця, який вміє зупиняти час та бачити крізь виміри. Він мріє створити Мегалополіс на руїнах занедбаної Імперії – корумпованого Нового Риму, в кому без зайвих підказок вгадується Нью-Йорк. Катіліна – частина Імперії, проте його гнітить питання: чи гідне суспільство Імперії порятунку?
Цей дивний фільм вже встигнув потрапити в один з найдивніших скандалів у історії кінопромоції: світовий дистрибутор стрічки, компанія Lionsgate, відкликала другий трейлер фільму через використані в ньому негативні цитати кінокритиків про попередні роботи Копполи, оскільки насправді ці цитати вигадав штучний інтелект (ну і заразом звільнила маркетинг-менеджера, який додумався до такого креативного рішення).
Ця історія надихнула ПроШоКіно на те, щоб напередодні української прем’єри зібрати не вигадані, а справжні думки справжніх кінооглядачів провідних світових видань і дослідити, за що ж найбільше хвалять і критикують «Мегалополіс».
Акторська гра
Це, певно, єдиний аспект фільму, щодо якого одностайні як ті, кому стрічка сподобалася, так і ті, кому не дуже. Адже майже всі оглядачі в один голос визначають прекрасну гру всього акторського складу. І це була непроста робота, адже, як зазначає Los Angeles Times, «у “Мегалополісі” можна знайти багато цікавого, особливо у грі акторів, яким, ймовірно, знадобилася певна відвага, щоб зануритися у свої образи».
До прикладу, The Telegraph пише, що «Обрі Плаза фантастична в цьому фільмі, котрий занурює у справжню сенсорну ванну, де йдеться про боротьбу за владу серед еліти Нового Риму». Обрі, зірка другого сезону «Білого лотоса», грає тут Обрі героїню на ім’я Вау Платінум – скандальну «жовту» журналістку та колишню коханку Катіліни, що витончено мститься йому за нерозділені почуття.
Оглядач Screen Daily відзначає, що «Адам Драйвер привносить похмуру енергію у роль геніального архітектора, який страждає та прагне створити сучасну утопію в місті, якому загрожують бездумна жага видовищ та неконтрольована жадібність».
І навіть журналіст Time Out у своєму загалом негативному рев’ю віддає шану акторам: «Зважаючи на всі інгредієнти (глибоко особисте бачення; акторський склад, який включає Адама Драйвера, Обрі Плазу та Лоуренса Фішберна; великий бюджет; роки розробки), важко зрозуміти, чому в результаті фільм, по-перше, так мало захоплює, і, по-друге, настільки виснажує на інтелектуальному рівні».
Видовищність
Тут теж критики скоріше одностайні: стрічка, у виробництво якої Коппола вклав власні $120 млн, отримані від продажу кількох виноградників і виноробень, візуально відпрацьовує свій потужний бюджет «на всі гроші».
Оператором «Мегалополіса» став румун Міхай Мелаймаре-мл., який вже знімав із Копполою «Молодість без молодості», а згодом прославився такими роботами, як «Кролик Джоджо» Тайкі Вайтіті та «Майстер» Пола Томаса Андерсона. За костюми у стрічці відповідає лауреатка «Оскара» і BAFTA Мілена Канонеро, у послужному списку якої такі видатні роботи, як «Механічний апельсин» Стенлі Кубрика, «Марія-Антуанетта» Софії Копполи, «Готель «Ґранд Будапешт» Веса Андерсона тощо. Також у фільмі використовується багато візуальних спецефектів, і режисер приділив цьому особливу увагу: на певному етапі виробництва він навіть сам звільнив і далі повністю замінив всю команду з візуальних ефектів, аби добитися саме тієї картинки, якої хотів. І, судячи з відгуків критиків, йому це зрештою вдалося.
«Мегалополіс» – у своїх найбільш вражаючих та сміливих проявах – проривається через екран, щоб подолати розрив між життям і думкою, мистецтвом і реальністю», – описує враження від перегляду оглядач IndieWire.
«Це, мабуть, найдивніше, що я коли-небудь бачив. І я б збрехав, якби сказав, що не насолоджувався кожною шаленою секундою цього фільму», – зізнається автор New York Magazine.
А The New York Times доходить висновку, що «Мегалополіс» – це формально та візуально сміливий експеримент, який відчувається як робота кінематографіста, який, замість того, щоб нескінченно повторювати себе або відпочивати на своїх численних лаврах, досі захоплюється рухомими картинками та їхніми безмежними можливостями».
Сенс
А оце – питання про те, що нам все-таки хотів цією стрічкою сказати автор, – і є найбільшим предметом дискусій критиків.
«Мегалополіс» можна прочитати як притчу про те, що трапляється, коли художники беруть під контроль світ», – зазначає оглядач Slate. І саме так – як притчу – певно і варто сприймати цю роботу. Хоча, наприклад, оглядач Variety сперечається з таким визначенням, підкреслюючи, що «назвати це химерне, переповнене ідеями чудовисько лише «притчею» – означає недооцінити широкі погляди про мистецтво, життя та спадщину, що лежать в основі проєкту».
В ньому режисер зібрав воєдино як власні погляди на оптимальну організацію людського суспільства, так і відповідні ідеї видатних мислителів різних часів: від Германа Гессе до Френсіса Фукуями. І не всім цей сміливий мікс «зайшов».
«Подібно до того міста, що будується у фільмі, це все виявилося цікавішим в теорії, ніж у втіленні», – критикує Collider успішність реалізації режисерського задуму.
«Зрештою, це не та катастрофа, якою все це могло б бути. Але фільм глибоко недосконалий і дуже ексцентричний», – не добирає виразів The Independent.
А The Guardian взагалі пише про те, що проєкт «роздутий, нудний і збентежуюче поверхневий, сповнений банальних істин про майбутнє людства, які можна почути від старшокласників».
Та є й абсолютно інші думки. «Це саме той фільм, який Коппола хотів створити – безкомпромісний, унікально інтелектуальний, безсоромно романтичний (як з великої, так і з маленької літери «Р»), масштабно сатиричний, але напрочуд щирий у своїєму прагненні не просто до нових, але до кращих світів», – захоплено пише автор Rolling Stone.
З колегою погоджується й оглядач The New Yorker, який називає фільм «невідворотно зворушливим», і пише про те, що «Мегалополіс» Копполи – це «захист краси та непрактичності не лише як принципів міського дизайну чи змістовного життя, але й як життєздатних сил у самому кінематографі».
Ну а резюмувати огляд всіх за і проти «Мегалополіса» можна цитатою з найпрестижнішого кіновидання The Hollywood Reporter: «Фільм надмірно переповнений і часто збиває з пантелику. Він надто багатослівний, цитує «Гамлета» і «Бурю», Марка Аврелія та Петрарку, розмірковує про час, свідомість і владу настільки, що це стає важко. Але він також часто буває смішним, грайливим, візуально захоплюючим і пронизаним зворушливою надією на людство».
Погодьтеся – така неоднозначна стрічка точно варта того, аби скласти про неї свою власну думку. Що, певно, й зробимо в кіно вже 26 вересня.
Читайте також: Lionsgate відміняє трейлер “Мегалополісу” через вигадані негативні висловлювання справжніх кінокритиків
