У Києві в рамках Міжнародного кінофестивалю “Молодість” відбулась українська прем’єра фільму “Медовий місяць” – дуже камерної драми про перші дні окупації України росіянами. До цього стрічку офіційно презентували на Венеційському кінофестивалі в програмі Biennale College Cinema, яка, власне, цей проект і профінансувала.
Якщо говорити про відображення війни на екрані, то автори стрічки роблять це в досить незвичній формі: в кадрі не буде ні бойових дій, ні зруйнованих бомбами будинків, ні вдивляння в обличчя ворога. Війна у режисерки Жанни Озірної вийшла тиха і тим ще більше шокуюча. У фільмі життя молодої української пари руйнують не бомби з неба, не кулі, а тваринний страх того, що знадвору, а ще більше страх невідомості. Тож він, вона та війна…
У цій історії все починається трішки раніше за війну. Молоде подружжя Тарас і Оля лише кілька днів як переїхали у власну квартиру у новенькому багатоквартирному будинку і вони справляють новосілля разом з друзями. Під час зустрічі тільки й мови, що про можливий початок війни. Всі погоджуються, що війна досить ймовірна, цьому вже є багато доказів, та ніхто всерйоз про це не думає, бо у кожного великі плани на мирне життя. Наприклад Оля – вона художниця по фарфору – збирається у Відень, де у неї запланована перша персональна виставка.
Гості розходяться, а на світанку пару будять вибухи. Поки ці двоє вирішують, чи часом не перебиратись їм в Київ, на їх подвір’я вже заїжджають російські танки. І от вже їх така затишна квартирка стає місцем полону. В просторі, де немає електрики, води та мобільного зв’язку, зате є смертельна небезпека бути викритими окупантами, ці двоє відчувають себе полоненими. П’ять страшних днів, застрягнувши між минулим і невідомим майбутнім, чоловік та жінка випробують себе, свої стосунки та планують шлях втечі.
Режисерка Жанна Озірна, для якої ця стрічка стала дебютом у повнометражному кіно, розповідає, що ідея сценарію виникла в неї з прочитаної в новинах історії про сім’ю, яка застрягла в квартирі під час російської окупації. В тій історії розповідалося про велику сімʼю, та автори фільму вирішили скоротити оповідь до двох людей в кадрі. Ну, а якщо вже мова йде про молоде подружжя, то ось такий, вибачте, фіговий у них вийшов медовий місяць в окупації.
Що можуть робити двоє закоханих людей, головна ціль яких – зберегти в таємниці свою присутність: пошепки обвинувачувати одне одного, чому не поспішили з від’їздом, прислухатися до того, як когось назовні вбивають та ґвалтують, мріяти помитись, бо води немає, проясняти свою місію на Землі, пити алкоголь, впадати в панічну атаку, займатися сексом, планувати втечу. Глядач у “Медовому місяці” дуже швидко приймає умови гри і теж, поряд з героями, починає існувати на підлозі серед нерозпакованих коробок з сімейним скарбом. Так само страшно, брудно і тоскно від нерозуміння свого майбутнього, як Олі та Тарасу. І це, мабуть, дуже корисний ефект саме для іноземного глядача, тому що про вибухи та кров десь далеко в Україні йому вже набридло, а ось про кохання та стосунки у сховку, де тебе прогледіли окупанти – це щось зовсім нове і дуже прикладне, бо ти це можеш відчути, приміряти на себе і поспівчувати конкретним людям, яким судилось таке пережити. Глядачу теж страшно, брудно і тоскно від нерозуміння свого майбутнього, як Олі та Тарасу. Так що бачимо культурну дипломатію в дії.
Для українського глядача стрічка стане потужним тригером для того, щоб згадати свій власний початок війни, свій клятий ранок 24 лютого 2022 року. Так, ми всі почали вже забувати той жах нерозуміння ситуації, ми всі призвичаїлись жити в цій війні, зробили нормою життя те, що аж ніяк не може бути нормою. І дивлячись, як пара закоханих, яка вже встигла вибудувати своє життя на багато років вперед, закидає свої плани в куток і за лічені години переосмислює звичну систему цінностей, тебе охоплює гнів. Але в цьому випадку ця емоція має майже лікувальний ефект, бо гнів стає поштовхом до бажання діяти, робити щось, щоб ця клята війна вже скоріше закінчилась.
Окрема історія – це актори. Головні ролі у фільмі зіграли Роман Луцький (“Сторожова застава”, “Відблиск”, “Століття Якова”) та Ірина Нірша (“Маляр” (короткий метр), “Принцип насолоди”). В цих невеселих п’яти днях вони виглядають дуже органічними. Акторам вдалося створити у фільмі правильну атмосферу, не ввалюючись в картинні істерики.
Роман Луцький, який був присутній на прем’єрі в Києві, каже, що для того, щоб створити хімію між героями йому з партнеркою довелось багато репетирувати. “Але нам вдалось винайти хімію такої сили, що вона існує й досі”, – каже Роман.
“Нам було важливо як Тарас і Оля функціонують, як пара, які почуття переважають, та на якому ґрунті базуються їх любов та ненависть, – каже акторка Ірина Нірша. – У нас були дуже інтенсивні репетиції – ми там і сварились, і мирились, і гаряче дискутували”. “Так, ми там пережили все”, – каже Луцький і потім стиха додає: “Я дуже радий, що у мене є таке кіно”.
Ми ж можемо подякувати знімальній групі за гарне кіно. Тепер важливо дочекатися, коли стрічка вийде у вітчизняний в прокат. Але наразі фільм заплановано показати ще на декількох кінофестивалях. Тож всьому свій час.
Читайте також: Боротьба і свобода мають свою ціну: рецензія на фільм “БожеВільні” про радянську каральну психіатрію
