Елай Рот давно перестав бути просто «хлопцем, який знімає страшилки». Його фірмовий стиль – це поєднання чорного гумору, відвертої жорстокості та саркастичних соціальних коментарів. Як режисер, сценарист і продюсер, Елай Рот не лише намагається налякати глядача, а й часто використовує жанр горору, щоб висміяти людські слабкості чи звернути увагу на сучасні проблеми.
Елай ще зі школи постійно підробляв на знімальних майданчиках ким прийдеться і паралельно десятками знімав власні аматорські короткометражки. Зрештою, він пройшов шлях від режисера низькобюджетних проєктів до визнаного майстра горору, який самостійно контролює виробництво своїх історій на власній студії The Horror Section, чий перший проєкт – «Морозивник» – ми вже скоро побачимо в українських кінотеатрах.
Чому фільми Елая Рота стають подіями? Режисер добре знає історію фільмів жахів і вміє працювати з відомими прийомами, переосмислюючи їх по-своєму. Він орієнтується на глядача, який шукає сильних вражень, і тому його стрічки – це завжди концентрований і провокативний кінодосвід. До прем’єри «Морозивника» на ПроШоКіно зібрали ключові роботи Елая Рота, котрі якнайкраще демонструють його режисерський стиль і відданість жанру горору.
«Хостел» (2006) і «Хостел 2» (2007)
Після успішного дебюту «Лихоманка» (2002), який привернув увагу до Елая Рота як до перспективного автора в інді-горорі, справжню славу режисерові принесла серія фільмів «Хостел». Сюжет першої частини (2006) розповідає про американських туристів, що подорожують Європою і потрапляють у пастку в Словаччині, де заможні клієнти за гроші купують право катувати людей. Шокуючим став не лише відвертий візуальний натуралізм, що згодом закріпив за стрічками франшизи статус torture porn, а й сама концепція «бізнесу на вбивствах». Свого часу студія Sony відмовилася від прокату фільму в США, побоюючись скандалу та негативного іміджу бренду, проте випуск через Lionsgate перетворив перший «Хостел» на неочікуваний фінансовий гіт: за бюджету у $4,8 млн фільм зібрав у світовому прокаті понад $82 млн.
У сіквелі «Хостел 2» (2007) Рот розвинув ідею, показавши зворотний бік «елітного полювання»: паралельно з історією нових жертв – студенток мистецького факультету – ми бачимо будні самих «мисливців». Режисер акцентував увагу на тому, що замовники вбивств – це звичайні люди, бізнесмени або офісні працівники, які в повсякденному житті нічим не відрізняються від оточуючих, що додало фільму психологічного дискомфорту. Обидва «Хостели» стали визначальними для горору середини 2000-х, адже вони не просто лякали глядача загрозою з боку маніяків, а змушували замислитися над темною стороною людської природи, яка формує ринок, де люди стають не більше, ніж товаром.
Читайте також: Кінофраншиза горорів “Хостел” отримає серіальну адаптацію Серіал «Хостел» у роботі з Полом Джаматті
«Зелене пекло» (2013)
Після успіху міських горорів, у 2013 році Рот звернувся до більш екзотичного та водночас жорстокого піджанру – фільмів про канібалів. «Зелене пекло» розповідає про групу студентів-активістів, які вирушають до перуанських джунглів, аби врятувати місцеве плем’я від знищення корпораціями. Однак благородна місія закінчується катастрофою: літак розбивається, а рятівники самі стають здобиччю для дикого племені, яке вони так відчайдушно намагалися захистити. Фільм став своєрідною даниною поваги класиці горору на кшталт «Пекла канібалів» (1980) Руджеро Деодато.
Особливість цієї жорстокої та саркастичної стрічки про «білих рятівників» і лицемірство сучасного екоактивізму полягає у прагненні режисера до максимальної автентичності: для зйомок він залучив представників справжнього племені Калінаго, які на той час ніколи не бачили фільмів і взагалі не знали, що таке кінематограф. Зйомки в джунглях Перу проходили в складних природних умовах, що помітно в кожному кадрі. Фільм здобув скандальну славу не лише через натуралізм, а й через історію прокату: через фінансові проблеми дистрибутора прем’єру відкладали майже на два роки, що лише підігріло інтерес фанатів до проєкту ще до його офіційного виходу. Попри неоднозначну реакцію критиків, «Зелене пекло» підтвердило статус Рота як автора, який не боїться створювати некомфортні провокативні історії.
«Історія жахів з Елаєм Ротом» (2018–2021)
У 2018 році Елай Рот спробував себе в ролі дослідника жанру горору, випустивши разом із телеканалом АМС документальний серіал «Історія жахів з Елаєм Ротом». Цей проєкт став масштабним екскурсом в еволюцію кіно, де режисер аналізує, як і чому з часом змінювалися наші кінострахи. В епізодах розглядаються ключові для жанру теми: від зомбі-апокаліпсисів та слешерів до історій про різноманітних монстрів, одержимість демонами та психологічні трилери. Серіал не просто перелічує стрічки, а пояснює соціальний контекст кожного напрямку, демонструючи, що фільми жахів часто стають відображенням суспільних тривог конкретної епохи.
Особливу цінність проєкту надають розмови з легендами індустрії, які безпосередньо формували обличчя жанру. Рот зібрав у студії знакових постатей: Стівена Кінга, Квентіна Тарантіно, Джордана Піла, Джеймі Лі Кертіс, Роберта Енглунда, Роба Зомбі та багатьох інших. У невимушених інтерв’ю вони діляться закулісними історіями та власним баченням того, чому горор залишається одним із найбільш живучих жанрів кіно. Одним словом, для фанатів горору цей серіал з трьох сезонів – просто must-see.
«День подяки» (2023)
Це – цікавий приклад того, як фанатська увага може втілити в життя навіть найекстравагантнішу ідею. Історія проєкту почалася ще у 2007 році з фейкового трейлера, який Елай Рот створив для спільного проєкту Квентіна Тарантіно та Роберта Родрігеса «Грайндхаус». Сюжет розгортається в Плімуті, штат Массачусетс, де традиційне святкування Дня подяки перетворюється на кривавий кошмар: після трагічної тисняви у супермаркеті під час «Чорної п’ятниці», рівно за рік у місті з’являється вбивця у масці губернатора-пілігрима Джона Карвера, який починає розправлятись із причетними до тих подій.
Стрічка стала поверненням Рота до коріння – класичного слешера 80-х років. Режисер свідомо зробив ставку на практичні ефекти замість надмірної цифровізації, що стало характерною рисою його стилю. Фільм вдало балансує між сатирою на надмірне споживання та жорстким жанровим кіно, не втрачаючи при цьому чорного гумору. Для глядачів, які понад 15 років чекали на повнометражну версію того самого жартівливого трейлера, «День подяки» став успішним прикладом того, як режисер може перетворити коротку ідею на повноцінний кінематографічний атракціон, що віддає данину поваги традиціям жанру.
«Морозивник» (2026)
А ось на втілення цієї своєї ідеї сам Елай Рот чекав цілих двадцять років, оскільки жодна студія не хотіла ризикувати з настільки провокативною історією. Тож зрештою режисер просто… заснував власну студію The Horror Section, першим проєктом якої є «Морозивник». Цей фільм став для режисера спробою довести, що незалежне кіно може бути радикальнішим за студійні блокбастери. Сюжет розгортається у звичайному американському містечку, де поява яскравого фургона з морозивом обертається справжнім кошмаром: варто місцевій малечі спробувати десерт із рук дивакуватого продавця, як дітлахи перетворюються на безжальних вбивць. Рот описує стрічку як «Птахів» Гічкока, де замість пернатих – озброєна сокирами дітвора, яка влаштовує кривавий хаос.
Робота над проєктом стала справжнім логістичним викликом: режисеру довелося керувати сотнею дітей на майданчику, суворо дотримуючись графіка зйомок. Режисер згадує, як зйомки зупиняла навіть одна випадкова бджола, яка миттєво відволікала увагу маленьких акторів. Попри ці труднощі, Елай зазначає, що дітям було весело, а сам «Морозивник», за його задумом, має стати найбожевільнішим фільмом у його кар’єрі, що залишає позаду навіть «Хостел» та «Зелене пекло».
Чи справді це так? Дізнаємося у кіно вже 6 серпня, коли «Морозивник» вийде в український прокат.
