Український фільм «Батько» з 27 липня можна подивитись на великих екранах кінотеатрів України. Напередодні ПроШоКіно поспілкувалися з режисером, продюсером і виконавцем головної ролі у фільмі – Олександром Кобзарем.
Про що це кіно?
Кіно це про стосунки між батьком та сином. Для мене, кіно про повернення до самого себе, прийняття себе як частини світу, який був до мене і який через мене піде далі. Ми приходимо в цей світ і стаємо чиїмись синами, а потім ми стаємо чиїмись батьками. Що означає я син свого батька? Це означає, що я не одиниця, що носиться в хаосі, в мене є коріння в роді та родоводі всього людства. Це кіно про примирення з батьком, отцем і Богом, вони єдині, для мене.
Фільм «Батько» це Ваш режисерський дебют, і водночас Ви ж і виконавець головної ролі. То чи можна вважати фільм автобіографічним?
Ні, автобіографічним ні. Може якась тема і є автобіографічна, а так, в принципі, ситуація, яка в фільмі відбувається, це до мого життя ніяк не стосується.
Хто він – Ваш персонаж?
Це бізнесмен з кримінальним минулим, людина, яка 25 років тому втратила зв’язок з батьком. У нього є певні проблеми сімейні і вся історія саме про повернення цих відносин із батьком.
Чому фільм «Батько» має зацікавити глядачів?
Ця історія про нас – про чоловіків, про ті речі, які лежать в нас на дні серця і душі, і до яких іноді соромно чи боязно доторкнутись. Я цей фільм знімав саме для чоловіків, але жінки теж його сприймають добре. Я бачив очі чоловіків, які виходили після закритого показу і йшли курити, а потім вони ходили кілька днів під впливом фільму. Мені цікаво було поспілкуватись саме з чоловічою аудиторією.
У нас чоловіки ходять в кіно, як правило, за компанію з жінками своїми, а тут я хочу, щоб чоловіки прийшли саме самі. А чому він актуальний? Я думаю, тому що саме від чоловіків залежить як ми виховаємо своїх дітей, що ми залишимо нащадкам після себе. Герой фільму каже такі слова: «На батькові світ тримається і якщо ми будемо забувати про це, то немає нам ціни в базарний день». Ми повинні передивитися ставлення і відношення до батька, тому що хтось виріс без нього, хтось батька втратив і не встиг сказати якісь головні слова, а хтось так і не знайшов зв’язок з ним.
Ваш фільм розрахований на міжнародну аудиторію чи все ж таки більше на внутрішню, українського глядача?
Я думаю, що його не тільки наш глядач прийме, тому що це історія про ті речі, які знайомі всім людям нашої планети.
Українська прем’єра фільму відбулася 15 червня у позаконкурсній програмі кінофестивалю «Миколайчук Open». Чому саме в ньому? І чому поза конкурсом?
Ми не встигли в конкурс і дистрибютори запропонували прем’єру там зробити, я погодився. Організатори фестивалю подивилися кіно і сказали, що вони б хотіли, щоб фільм був показаний у них, але, нажаль, конкурсна програма була закрита, тому показали поза конкурсом.
В український кінопрокат фільм «Батько» виходить 27 липня. Чи плануєте фестивальний і прокатний шлях фільму за кордоном?
Це питання більше до дистрибюторів. Основні фестивалі класу «А» приймають фільми, які ще не були в кінопрокаті.
Основні місця зйомок – Запоріжжя і тимчасово окупований Бердянськ. Чому вибір впав саме на ці локації?
Вони підійшли. Ми знайшли там будинок в Бердянську, який був прописаний у нас в сценарії, який окремо знаходиться на площі, де немає ніякого життя, він такий мав бути, як батько героя, який закрито жив всі ці 25 років, окремо від людей. І так сталося, що ми знайшли такий будинок, який ще стояв на березі моря, тому ми переписали сценарій і підлаштували деякі сцени під берег, під море.
Хотілось щоб це відбувалося не в столиці, не в цих краях, тому що вже дуже багато «заїжджених» локацій тут в Києві і ми хотіли щось нове для людей, якусь нову локацію, тому ми поїхали туди і нам дуже підходила атмосфера Запоріжжя. Ми не все встигли там зняти, тому що були деякі проблеми з мостами, тому що це стратегічні об’єкти і нам не дозволили знімати на мостах, але там дуже красиві мости, ми хотіли там зняти. Дещо ми таки зняли.
А місцева влада, чи йшла вона на співпрацю? Допомагала в зйомках?
Так. І в Запоріжжі і у Бердянську нам допомогли завдяки губернатору Запорізької області, нам дозволили знімати все без проблем.
Робота над фільмом тривала 4 роки. Водночас фільм створений за кошти приватних осіб, без державного фінансування. Виходить це реально, але наскільки важко?
Я не знаю важко чи ні, в мене все склалось. Знайшлись друзі, які допомогли мені. Це і мої фінанси були і друзів, які відгукнулися і допомогли мені. Дуже багато і актори допомогли, тому що деякі знімалися безкоштовно. Багато допомоги було, тому що мене знали особисто і це мій перший фільм, дебют, людям було цікаво і акторам було цікаво. А так, я думаю, що в Україні є люди які готові підтримувати кіно, але тут у нас були дуже великі перешкоди. Був Covid, через який ми затягли все і потім вже війна, тому ми не змогли минулого року показати фільм.
Я думаю, що тоді була ситуація така, що люди готові були вкладати в кіно, зараз я не знаю. Ну і плюс ще це ж все-одно бізнес і дуже хотілося б, щоб ті кошти, які були потрачені повернулися. А вони можуть повернутися тільки якщо глядач піде в кінотеатр і заплатить за квиточок. У нас, нажаль, багато людей, у яких ще звичка, мабуть радянська, люди чекають коли буде в youtube, чи коли буде іще десь. Зачекайте, якщо ви хочете дивитися там десь, то у нас ніякого розвитку не буде в кіноіндустрії. Зрозуміло, що всі фільми, які зараз в прокаті переважно знімаються за кошти держави, з її допомогою, але ми повинні ставати на рейки комерційного кіно.
Фільм «Батько» – Ваш режисерський дебют у кіно. Що стало мотивацією стати ще й кінорежисером, окрім акторства?
Мені стало нудно. Я дійшов до того моменту, коли я перестав отримувати задоволення від того, що мені пропонують як актору. Дійшов до якоїсь межі і мені були не цікаві дуже багато проєктів, які мені пропонували. Я розумію, що хочеться далі рости, далі розвиватися як творчій особистості. Я подумав, що мені треба або просто приймати ситуацію і зніматися в «жіночих» якихось серіалах, чи ще в чомусь там і чекати на свій матеріал, але так можна постаріти і не дочекатись. Чи треба було чимось іншим займатись.
Я вирішив спробувати зробити свій проєкт. Я заробив гроші, знайшов сценариста, ми написали сценарій, ми довго працювали над ним – майже 9 місяців. Ми нікому не говорили про це. Коли дописали сценарій, зняли тизер і почав шукати кошти. Я дуже щасливий, що я пройшов цей шлях, тому що я зараз розумію що таке продюсування, режисура і як важко зібрати, які відносини між людьми, з групою, з акторами. Мені дуже цікаво це.
«Kobzar Production» – виробник фільму «Батько». Це нове ім’я в українській кіноіндустрії чи створено під один проект?
Є ідеї. Дещо вже написано, але це все буде залежати від того як пройде прокат. Дуже б хотілось, щоб він був успішний, щоб від цього ми могли запустити інший проєкт, далі розвиватись поступово. Зараз дуже складна ситуація. І з державними коштами, і взагалі не знаю як зараз буде кіноіндустрія жити. Звичайно хочеться ще говорити з людьми. Це не єдина можливість, але така гарна можливість щось людям сказати.
Якби Ви сформулювали головний посил фільму «Батько»?
Ми повинні зрозуміти, що ми відповідальні не тільки за своє життя, ми відповідальні за життя своєї родини, свого роду, який буде після нас, тому що ми з’явились в цьому світі не випадково, за нами були люди – батьки, дідусі, прадіди – велика-велика кількість людей була за нами і ми повинні це розуміти і від цього сприймати цей світ. Тоді ми зрозуміємо, що повинні щось робити, щоб покоління, яке буде після нас, розвивалося і не робило помилок.
