Українських фільмів і досі знімається небагато, а 5-10-15 років тому режисери та режисерки, які знімали квір-кіно, були першовідкривачами в Україні. Українська квір-ретроспектива короткометражних фільмів представить добірку “Ігрові та документальні фільми останніх 17 років”. Усі стрічки розповідають історії представників української квір-спільноти, або досліджують життя квір-людей у минулі десятиліття та часи радянської окупації. У добірку потрапили короткі метри, які брали участь та здобули нагороди на кінофестивалі «Молодість», Одеському міжнародному кінофестивалі, KISFF та міжнародних кінофорумах. Їх знову покажуть на SUNNY BUNNY 2026.
Частина режисерів, роботи яких увійшли до добірки, є визнаними в Україні та Європі, адже представили свої повнометражні картини на міжнародних кінофестивалях, де були відзначені нагородами.
Музичний короткий метр «Секс, лікувальне, рок-н-рол» Анатолія Бєлова 2014 року знятий на пісню його ж гурту «Людська подоба», став одним з перших висловлювань на ЛҐБТКІА+-тему в сучасній Україні. Зараз фільм можна побачити на виставці «Серце, що б’ється: фокус на квір-мистецтві України» у Берлінському музеї гомосексуальності.
Також там демонструється ще один фільм з нашої ретроспективи – документальна стрічка «Щасливі роки» Світлани Шимко та Галини Ярманової, який розповідає історії лесбійок, що жили в Україні у часи пізнього СРСР.
Документальний фільм «Екзарх» Надії Парфан та Марії Стоянової 2014-го року розповідає про молодого православного священника, який вирішив піти з Києво-Печерської Лаври, де стало забагато нетерпимості та лицемірства. Його нова паства – це геї, лесбійки, бісексуальні і трансгендерні люди, а також люди, що живуть зі СНІДом.
“У домайданні роки я багато займалася низовим активізмом. Ми з однодумцями боролися за права жінок, ЛГБТК+, права людини в цілому, а також я була активна в антизабудовному русі. Десь у цьому середовищі, я познайомилася з Владикою Вільде. Він мене абсолютно вразив. Я була досить вороже налаштована до православної церкви — аж тут маєш тобі: хрестоматійний православний піп з бородою і чорною рясою — і супер прогресивними поглядами. Ми потоваришували, а потім я пішла на кіномайстерню і вирішила зняти про Владику фільм. “Екзарх” — це буквально мій перший фільм. Я знімала маленькі етюди, до того і багато експериментувала з камерою, коли жила в Америці у 2012-2013 році. Але саме з “Екзарха” почався мій шлях у кіно — в тому сенсі, що це перший фільм, який робився для “справжніх” глядачів”. Він знімався у межах першої лабораторії IndieLab на фестивалі американського кіно “Незалежність”. Нашими кураторами були Дмитро Тяжлов і Елла Штика. Це моя перша освіта в сфері кіно, яка насправді дуже багато навчила — і я досі дуже вдячна Дмитрові та Еллі за цей досвід”, – зазначила співрежисерка Надія Парфан.
Згодом Надія Парфан зняла повнометражний документальний фільм “Співає Івано Франківськтеплокомуненерго”, стала володаркою спецівідзнаки Teddy Award на Берлінале за фільм “Це побачення”, і це лише частина її кінодоробку. Зараз вона також активно продюсує документальні фільми, а також є співзасновницею онлайн-кінотеатру Takflix.
“Я починала, абсолютно нічого не знаючи про те, як робиться кіно. Тому це був “фільм з ковбасних відрізків” – дуже багато крутого матеріалу ми “запороли”. Зокрема, перший багатотисячний мітинг після побиття студентів на Майдані, я провела саме з Вільде в середовищі ось таких прогресивних ліберальних православних попів. Це було щось неймовірне. Їхні чорні ряси — як контрапункти в картатому натовпі. Але жоден кадр із тих подій не ввійшов у монтаж. Та загалом було дуже весело. Я запросила до співпраці свою одногрупницю Марію Стоянову, і ми багато сміялися. Також саме на майстерні познайомилась із режисером монтажу Миколою Базаркіним, з яким ми потім багато працювали разом. Фільм виявився пророчим. Наша прем’єра була у грудні 2013 року, а потім всі ці протести “проти Євросодому” вилилися у розстріли на Майдані, зелених чоловічків у Криму і врешті – початок війни на сході. До 2022 року включно, росія використовувала православну церкву для шпигування, розпалення ворожнечі та буквального підриву національної безпеки. Прикро тільки, що Україна — попри всі зрушення у цій сфері, досі не легалізувала одностатеві партнерства”, — зазначає Надія Парфан.
Режисерка Марія Стоянова, зараз відома за документальним повнометражним фільмом “Фрагменти льоду”, так згадує свій перший фільм: “Тоді я і сама була квір, а ще вчилась знімати, тож Надя (Парфан, – прим. ред.) покликала мене разом робити цей фільм. Вражаючим був сетинг служіння Володимира, але ще більше закарбувалася в пам’яті хресна хода УПЦ (МП) — такий собі релігійний Антимайдан. Я ніби знімала тоді на зомбі-вечірці, і це було б смішно, якби мракобісся не було таким неудаваним. З перспективи сьогодення це цікава, і досі, на жаль, актуальна антропологічна замальовка. Були у нас кадри і з Майдану (там наш герой волонтерив), але у фільм вирішили їх не додавати. В альманасі лабораторії Indie Lab, в рамках якої ми робили “Екзарха”, кадрів Майдану того року вистачало”.
До ретроспективи увійшли одразу два короткометражних фільми Жанни Озірної: «Котики» та «Зв’язок». Славу Жанні приніс повнометражний фільм «Медовий місяць», який отримав одразу три гран-прі на кінофестивалі у Софії, Аррасі та КМКФ «Молодість». Ігровий фільм «Котики» демонструє на екрані розмову про життя на старій львівській квартирі. Пара мріє про материнство, однак мрії впираються у консервативні суспільні норми та порушення прав квір-осіб. А документальна стрічка «Зв’язок» розповідає історію одного камінг-ауту, тривалістю в один рік.
“Мені і самій дуже цікаво подивитись на ці фільми ретроспективно. Обидва виросли не лише з бажання розчаклувати “заборонені” теми, але й з відчуття особливого історичного періоду. “Котики” зʼявились після Революції Гідності, “Звʼязок” – у час коли в країні розпочалась декомунізація. Зараз мені це виглядає дуже природнім поєднанням особистого і політичного у цих фільмах, обидві лінії взаємно доповнюють і коментують одна одну. Те, що у державі стались важливі зміни, запустило і мій процес говорити вголос про важливе-особисте” , – зазначила Жанна Озірна.
Фільм відомого документаліста Олексія Радинського «Зсув» переносить нас у 2016 рік, у центр Києва. 2016 рік, центр Києва. В гаражному кооперативі на занедбаній вулиці Петрівській збираються вуличні художники, перформери, музиканти та DIY-інженери. Вони створюють свій утопічний простір на території, яку природа відвоювала у міста. Серед них-Антигона, Вова Воротньов, Михайло Коптєв, Дана Косміна, Іра Новікова, Артур Сніткус, Давид Чичкан, Анна Щербина та багато інших. На жаль, після початку повномасштабного вторгнення, учасники фільму Артур Сніткус (1988-2024) та Давид Чичкан (1986-2025) загинули, захищаючи країну від російських окупантів.
Продюсерками фільму є Світлана Зінов’єва та Люба Кнорозок, а сам режисер Одексій Радинський так висловлюється про свій фільм: “Коли ми робили “Зсув”, я не думав про це як про квір-кіно — просто навколо було повно квір-людей, як зрештою і всюди, просто вони іноді це змушені приховувати. Я і зараз не впевнений, що це квір-кіно — просто це кіно, яке не приховує присутність квір-людей серед нас, а показує його. Можливо, саме так і можна було б визначити квір-кіно, але я б назвав це просто реалістичним підходом до світу”.
Згодом Олексій Радинський став відомим завдяки своєму повнометражному дебюту “Нескінченність за Флоріаном”. Після початку повномасштабного вторгнення на Берлінале, у секції Berlinale Forum Expanded представив фільм “Спеціальна операція”. Стрічка показала окупацію Чорнобильської атомної електростанцію російськими військами через зафіксовані камерами відеоспостереження кадри. «Спеціальна операція» заснована на цих записах, зроблених на місці найгіршої ядерної катастрофи в історії.
«Післясмак» Юри Катинського брав участь у національному конкурсі КМКФ «Молодість» у 2017-му та здобув головні нагороди львівського Wiz-Art, київських фестивалів KISFF та «Відкрита ніч». Картину показували на кінофестивалі «Темні ночі» у Талліні, The Tel Aviv International LGBT Film Festival в Ізраїлі та Schweizer Jugendfilmtage у Швейцарії.
“«Післясмак» став доволі визначним фільмом для мене. Саме у роботі над ним я відчув смак свободи на проявлення у творчості. Коли таке стається, то проєкт потім може ще дуже довго повертати увесь закладений у нього ресурс енергії та любові”, – зазначив режисер.
Фільм «Секрет, Дівчинка та Хлопчик» Оксани Казьміної переміг у національному конкурсі Одеського міжнародного кінофестивалю у 2019 році.
“Секрет, Дівчинка та Хлопчик” – фільм знятий за участю Анатолія Бєлова та Наталки Дяченко у закинутих садах на Татарці у Києві. Це фільм про стосунки “індивід-соціум”, про пластичність та варіативність цих стосунків у дітей, а також про можливість досліджувати та проживати цю пластичність та варіативність дорослим. Фільм намагається підважити саме поняття “дорослості”. Цей фільм є також трибютом місцям, що зникають, місцям – у стані переходу між обжитим і закинутим, публічним та приватним, схованим та відкритим, доступним та недоступним, цілим та зруйнованим. З сьогоднішньої точки зору – це фільм-архів, документація певних місця, часу і стану. Як і будь-який архів, він може бути прочитаним та інтерпретованим по-різному, залежно від того хто, коли, де і з якої позиції “працює” з ним”, розповіла Оксана Казьміна про свою роботу.
Квір-фільм про ромів «Чачьо» Віталія Гавури у 2020 році отримав приз ФІПРЕССІ на Одеському МКФ, а в 2021 – нагороду журі Спілки кінокритиків України за «Найкращий національний фільм» в межах Кам’янець-Подільського МКФ «Бруківка».
Стрічка «Прощавай, Свєто» режисерки Насті Канарьової у 2020 році отримала Спеціальний диплом від журі національного конкурсу 49-ї «Молодості».
А фільм «Сумні портрети» Віталія Кікотя переміг на Kyiv International Short Film Festival у 2021 році та отримав спеціальну відзнаку в конкурсі короткометражних фільмів на Фестивалі українського кіно Ukraina! Festiwal Filmowy у Польщі.
Покажемо й «Затемнення мого серця» учасників «Молодості» та SUNNY BUNNY попередніх років Анжелік Устименко.
Фільми програми Ukrainian Queer Retrospective:
- В мене є друг / I Have a Friend, Дмитро Мойсеєв / Dmytro Moyseyev, 2009, 29’
- Секс, лікувальне, рок-н-рол / Sex, Medicated, Rock ‘n’ Roll, Анатолій Бєлов / Anatoliy Belov, 2014, 11’
- Екзарх / Exarch, Надія Парфан, Марія Стоянова / Nadia Parfan, Maria Stoyanova, 2014, 10’
- Котики / Kittens, Жанна Озірна / Zhanna Ozirna, 2016, 9’
- Зсув / Landslide, Олексій Радинський / Oleksiy Radynski, 2017, 28’
- Післясмак / Aftertaste, Юра Катинський / Yura Katynskiy, 2017, 20’
- Секрет, Дівчинка та Хлопчик / The Secret, the Girl and the Boy, Оксана Казьміна / Oksana Kazmina, 2018, 13’
- Щасливі роки / The Wonderful Years, Світлана Шимко, Галина Ярманова / Svitlana Shymko, Halyna Yarmanova, 2018, 9’
- Зв’язок / Bond, Жанна Озірна / Zhanna Ozirna, 2018, 30’
- Чачьо / Chacho, Віталій Гавура / Vitalii Havura, 2020, 20’
- Прощавай, Свєто / Goodbye, Sveta, Настя Канарьова / Nastya Kanareva, 2020, 20’
- Сумні портрети / Sad Portraits, Віталій Кікоть / Vitaliy Kikot, 2021, 30’
- Затемнення мого серця / Eclipse of My Heart, Анжелік Устименко / Angelik Ustymenko, 2021, 5’
