Це – не історія про всесвітньо відомого автора кулінарних бестселерів, шефа і телеведучого, а інтимна оповідь про час, коли він був просто Тоні, розгубленим 19-річним хлопцем, який лише шукав свій шлях у житті.
Американський шеф-кухар, письменник і телеведучий Ентоні Бурден був не просто видатним кулінаром, але справжнім культурним феноменом, чий голос – іронічний, відвертий та безмежно емпатичний – став провідником для мільйонів людей у вивченні світу через їжу та подорожі. Проте за кожним великим оповідачем стоїть історія його власного становлення, часто прихована від сторонніх очей. Байопік «Тоні», який виходить в український прокат 20 серпня, – це інтимний погляд на формування особистості, яка ще навіть не здогадується, що стане легендою.
Відмовившись від спроб розповісти всю біографію Бурдена, автори – режисер Метт Джонсон і студія А24 – створюють дещо цінніше: можливість побачити момент, коли Ентоні обрав свій подальший життєвий шлях, що робить цей фільм справжнім емоційним відкриттям, а не черговим біографічним списком досягнень. Чому ця стрічка обов’язкова до перегляду для кожного поціновувача якісного кіно – розповідаємо у п’яти ключових тезах матеріалу ПроШоКіно.
1. Відмова від схем класичного байопіку
Багато байопіків грішать спробою вмістити все життя героя в дві години екранного часу, але «Тоні» відкидає цю втомливу хронологію, зосереджуючись на одному, проте надзвичайно важливому для біографії Бурдена літі 1975 року. Режисер Метт Джонсон разом зі сценаристами Тоддом Бартелсом і Лу Хоу пропонують нам історію розгубленого 19-річного юнака, який лише обирає свій шлях у житті. Причому – робить це через випадковість, адже на кухні ресторану в Провінстауні він опинився не через велике бажання долучитися до ресторанного бізнесу, а лише тому, що завалив письменницьку стипендію у коледжі і вирішив трішки підзаробити.
Саме такий фокус – на «мікроскопічному» відрізку часу великої біографії великої людини – робить цей фільм студії А24 настільки захопливим та несхожим на жанрові стандарти. Замість «музейної експозиції» ми отримуємо живе дослідження того, як формується особистість у момент найвищої невизначеності. Як слушно зауважив режисер Метт Джонсон, «це історія дорослішання людини, про яку, як нам здається, ми все знаємо, але при цьому ніхто насправді не знає цього конкретного і дуже важливого періоду її життя».
2. В головній ролі – зірка «Залишенців» Домінік Сесса
Вибір Домініка Сесси на роль молодого Ентоні Бурдена – стратегічне рішення, що спирається на стрімкий злет актора, який вже встиг заявити про себе як про нову велику зірку. Його робота разом із Полом Джаматті та Да’Вайн Джой Рендольф у меланхолійній різдвяній драмі Александра Пейна «Залишенці» (2023) стала справжнім проривом, що миттєво вивів актора у вищу лігу. За роль Ангуса Таллі – проблемного студента, який не може поїхати додому на Різдво і змушений тинятися пустим коледжем, розмірковуючи про життя, – Сесса отримав номінацію на премію BAFTA, а також переміг у категорії «Найкращий прорив» на церемоніях Critics Choice Awards та Film Independent Spirit Awards. Визнання критиків та потрапляння до престижного списку Variety «10 акторів, за якими варто стежити» закріпили за ним статус одного з найперспективніших талантів свого покоління, що дозволило йому впевнено перейти до складніших і багатогранніших образів, яким безперечно і став молодий Бурден.
Робота над роллю у «Тоні» стала для Сесси можливістю дослідити власні переживання, адже він не намагається копіювати впізнаваний публічний імідж відомого шефа, а шукає спільні емоційні точки дотику, притаманні молодості. Актор відверто визнає, що фільм став для нього особистою історією про болісний процес дорослішання та спробу проєктувати зрілість раніше, ніж людина до неї готова. «У певному сенсі я все ще вдаю, що я дорослий чоловік, – ділиться 23-річний Сесса. – Ти так сильно хочеш, щоб тебе поважали, хочеш бути вражаючим для всіх навколо. Ти напускаєш на себе важливості, брешеш – лише щоб захистити власне его». Ця природна вразливість дозволяє актору у «Тоні» створити справді живий портрет юнака, який ще не став іконою, а лише відчайдушно шукає свій шлях.
3. Наставник майбутнього шеф-кухара – Антоніо Бандерас
Антоніо Бандерас у фільмі «Тоні» з’являється в ролі власника невеликого ресторану морепродуктів у курортному Провінстауні. Його персонаж, якого називають просто Шефом, є своєрідною противагою тому хаосу, який уособлює молодий Бурден. Рідний батько Тоні – людина м’яка та схильна до поблажливості. А Шеф натомість виступає в ролі духовного наставника, який висуває вимоги та вчить справжньої дисципліни. Стосунки Шефа і Тоні – про передачу ремесла, де професійна суворість стає першим кроком до перетворення розгубленого підлітка на майбутню кулінарну легенду.
Особливої автентичності цій ролі додає той факт, що Антоніо Бандерас не просто актор, а пристрасний поціновувач кулінарії, який у реальному житті володіє вісьмома ресторанами. Він чудово знається на професійному обробленні риби та приготуванні класичних страв, тому його герой виглядає максимально переконливо, коли повчає Тоні. Сам Бандерас підкреслює, що його персонаж шукає в своєму учні те, чого той ще сам у собі не помічає. «Мені подобається в Шефі те, що він розпізнає в Тоні потенціал раніше, ніж той сам усвідомлює це, – каже актор. – Він бачить талант, але також розуміє, що без дисципліни цей талант нічого не вартий». Хімія між досвідченим майстром та бунтівним учнем додає фільму глибини, демонструючи, що формування ікони неможливе без жорсткої, але мудрої руки наставника.
4. Автентична «капсула часу» Провінстауна
Провінстаун у «Тоні» – не просто декорації, а, по суті, ще один герой, який задає настрій всьому фільму. Режисер Метт Джонсон разом із командою художників-постановників намагався створити не ідеальну реконструкцію 1970-х, а справжнє живе середовище, яке відчувається «обжитим» та недосконалим. Оператор Майкл Бауман та художник-постановник Раян Воррен Сміт зробили все, щоб візуально поєднати документальну автентичність із класичним кінооповіданням, використовуючи вінтажні об’єктиви Panavision для створення особливої, м’якої текстури зображення. Це дозволило досягти вражаючого ефекту присутності: камера постійно фокусується на герої, роблячи його внутрішній світ та оточення нерозривними, перетворюючи провінційне містечко на повноцінного учасника подій.
Успіхом ця візуальна подорож у просторі і часі завдячує безкомпромісному підходу до зйомок на реальних локаціях: команда працювала в самому Провінстауні, включаючи культові місцеві ресторани, такі як Spiritus Pizza та Old Colony Tap, де навіть підлога зберегла свої історичні нерівності. Щоб відтворити атмосферу з максимальною точністю, художник-постановник та його команда вивчали архіви, старовинні листівки, біографії та навіть відео з місцевого телеканалу 1975 року, яке стало для них справжньою візуальною «біблією» проєкту. Метт Джонсон зазначає, що знахідка архівних кадрів у штаті Мен стала справжнім скарбом, адже вони зафіксували унікальну кольорову палітру американського узбережжя, яку сьогодні майже неможливо зустріти. Саме цей рівень деталізації перетворює фільм на щось більше, ніж просто байопік: «Тоні» – це глибоке занурення в атмосферу, де кожен літній вечір здається доленосним, а повітря просякнуте хаосом та романтикою перших великих відкриттів.
5. Універсальна історія дорослішання та пошуку себе
«Тоні» – глибоко особиста емоційна історія про універсальний шлях людини до самопізнання, здатна відгукнутися кожному. Фільм пропонує поглянути на молодого Ентоні Бурдена, який перебуває в стані постійного пошуку: він інтелектуальний, вразливий, амбітний і водночас глибоко невпевнений у своєму майбутньому. Автори зосереджуються на внутрішніх протиріччях героя, який намагається відшукати власний голос, балансуючи між ролями письменника, кухара, бунтаря, художника, закоханого юнака чи простого посудомийника. Ця непевність, що межує з відчаєм, робить історію молодого Ентоні Бурдена неймовірно близькою будь-кому, хто хоча б раз відчував себе «недописаною книгою» перед обличчям дорослого світу.
Основний емоційний нерв сюжету тримається на спробі Тоні «грати в дорослість», використовуючи стратегію fake it until you make it, що стає справжнім випробуванням для його его. Режисер прагнув створити насамперед життєствердну історію про те, як людина збирає себе по шматочках завдяки досвіду, помилкам та стосункам із іншими. Це – кіно про те, як приховане стає видимим, а жорсткий життєвий досвід – фундаментом сильної особистості, здатної надихати інших. Тож, щоб побачити, як майбутня кулінарна легенда робила свої перші, сповнені хаосу та надій кроки, не пропустіть прем’єру: «Тоні» в кінотеатрах України – з 20 серпня.
