“Уроки толерантності” став третім повнометражним фільмом режисера Аркадія Непиталюка. Центральною темою кінодосліджень автора є взаємодія між членами деструктивних родин (“Кров’янка”), людей на перетині світоглядів (“Припутні”) або у моменті перед важливими історичними змінами (“ГКЧП”). Здається, що Непиталюк прагне зафіксувати момент зламу тут і зараз, тому часто використовує драматургійні першоджерела для своїх сценаріїв.
Основу фільму заклала п’єса Ігоря Білиці “Гей-парад”: за сюжетом події відбуваються в одній квартирі з радянським ремонтом, а в центрі сюжету — взаємодія родини Найдюків. В утопічній Україні працює програма інтеграції представників ЛГБТК+-спільноти, що працює майже так само, як і тисяча Зеленського з минулого, пандемічного життя. Надія (улюблениця режисера, надзвичайно талановита Олена Узлюк), яка працює вчителькою та тягне на собі сплату кредиту за квартиру, одного дня пропонує своїй родині пройти програму, щоб отримати знижку на комунальні послуги.
Сім’я пручається, але після істерики матері погоджується. До Найдюків на три тижні підселяють Василя — гея, сантехніка та фотографа. Поява гостя змінює побут родини, Василь вводить нові традиції, вчить розмовляти про свої почуття та розвіює міфи про сексуальність.
Читайте також: Байопік, на який ми не заслуговуємо. Рецензія на фільм «Інший Франко».
У 1998 році вийшов “Ситком” або “Щурятник” — сатирична комедія Франсуа Озона, де французький режисер, відповідно до традиції Бонюеля, висміює, виводить на перший план всі пороки французьких буржуазних закритих родин та розпочинає напрям “нового французького екстриму” у кінематографі. Сюжет — дзеркальний: до родини потрапляє чужорідний суб’єкт (але у випадку Озона — маленький білий щур), поява якого призводить до незворотних та страшних наслідків. Але якщо “Щурятник” свого часу висміяв та розкритикував буржуазні показово ідеальні родини, висвітлюючи їхні грішки та сексуальні девіації, то “Уроки толерантності” виводять героїв з вже усталеного тропу “українських жлобів” та дає їм шанс на виправлення.
Еволюція характерів лінивого батька родини Зеника (Олександр Ярема), агресивно налаштованого гомофоба сина Дениса (Олександр Піскунов) та доньки, невпевненої акторки-початківиці, Діани (Кароліна Мруга) можливо іноді видається комедійно-поверховою, але цілком вмотивованою. За взаємодією родини цікаво спостерігати, адже герої живі, а їхні типажі — впізнавані, але не зводяться до набору кліше.
Читайте також: Зразкова соціальна драма: рецензія на фільм “Як там Катя?”
Фільмування “Уроків толерантності” розпочалось у жовтні 2022 року. Картину було знято за приватні кошти продюсера Сергія Лавренюка, за пів року вона отримала фінансування від Держкіно у розмірі ~ 3 млн грн. Структуру картини складають 9 уроків-епізодів, що відбуваються у межах одного простору. Але камерність історії не вбиває оповідь, а скоріш її каталізує. Фарс тут змішується з розмовами про пошук власної ідентичності, боротьбу з упередженнями та спробами героїв стати кращими для своєї родини — іноді незграбними, але правдивими. Мова, якою говорять у фільмі позбавлена напускної літературності та стерильності. Герої використовують діалектизми та зриваються нецензурною лайкою. Це ще один вимір стрічки, що розмиває дистанцію між глядачем та дією на екрані.
“Уроки толерантності” — це кейс вдалої української комедії, яка, попри провокативну для деяких суспільних груп назву. Картина говорить про важливість єднання та прийняття, вміння проговорювати свої проблеми та почуття словами через рот, хоч іноді й бракує нормативних слів. “Уроки толерантності” вчить гнучкості сприйняття себе та оточення, а також — долати страх перед світоглядними змінами.
Читати також: Прекрасна нетривалість. Рецензія на фільм «Назавжди-Назавжди»
