Ви б не хотіли хоч ненадовго відключити свій мозок? Нова романтична комедія італійського режисера Паоло Дженовезе “Правила флірту” про те, скільки персонажів – розумних, імпульсивних, романтичних, а моментами й шалених живуть в голові і як вони керують нашою поведінкою на перших побаченнях. ПроШоКіно розповідає, чому дослухатися до своїх персонажів в голові варто, але обережно.
В італійському прокаті фільм “Правила флірту” вийшов під назвою “Follemente”, тобто “Шалено”. Вона не дуже відображає суть історії, та прекрасно пояснює темп, в якому все буде відбуватися з героями.
“Правила флірту”, як автівка на “Формулі-1”, півтори години будуть мчати по віражах геніальних діалогів, що відбуваються в голові чоловіка та жінки на їхньому першому побаченні, не даючи передихнути нікому. Хоча саме в цей час на екрані все буде досить стримано, як воно взагалі і буває. Але ця стриманість, як ви знаєте, схожа на стиснуту пружину яка може рвонути в будь-який момент.
Тож перше побачення. Розлучений 50-річний шкільний вчитель П’єро (Едоардо Лео) та реставраторка меблів Лара (Пілар Фольяті), яка щойно розірвала стосунки з одруженим чоловіком, знайомляться в барі і домовляються про побачення у дівчини вдома. І ось у затишному гніздечку Лари двоє дорослих людей вечеряють та намагаються познайомитись ближче. Кожен потайки тішить надію на гарний секс і тому дуже переймається, щоб не “бовкнути” чи не зробити чогось зайвого. Та замість невимушеності – сумніви, виснажливий аналіз ситуації і невпинні розмови з власними внутрішніми голосами.
У голові П’єро його діями керують надмірно розсудливий Професор, романтичний Ромео, пристрасний Ерос та розчарований життям Валіум, що обожнює заспокійливе і віскі в один прийом. Лару через “хащі” побачення ведуть безкомпромісна феміністка Альфа, еротична Тріллі, мрійлива Джульєтта та неформальна дикунка Скейя.
Ці квартети розбирають ситуацію – як і що сказати та що зробити – і тим створюють в голові героїв страшенний гвалт в якому досягнення компромісу здається майже неможливим. Але Пʼєро і Лара, які вдають байдужість в той момент, коли в їх головах чиняться спроби аж чотирьох персонажей зробити свою думку головною, потроху просуваються у своєму знайомстві і навіть починають відчувати близькість. Цікаво, що всі ці персонажі в головах, постають перед нами на екрані в людській подобі, а інтерʼєр кожного мозку – це кімната, вщерть наповнена предметами зі спогадів людини.
Але в цей момент ви повинні сказати: “Стоп, так це ж оскароносний мультфільм “Думками навиворіт”. Ось і ми про це подумали, та по інформації італійської преси режисер Паоло Дженовезе, що є автором сценарію та сюжету, стверджує, що “ідея персонажів, чиї голови населені кількома голосами, вперше виникла у нього ще в 1999 році, коли він працював з Лукою Мінієро над відомою рекламою для RAI”. Хоча інше видання впевнене, що Дженовезе таки подивився мультфільм і “придумав як на екрані передати труднощі сучасних стосунків, брак комунікації між головними героями та виклики, з якими вони стикаються на своєму шляху”.
Як би там не було, з рук Паоло Дженовезе варто брати все, тому що перед нами автор знаменитого фільму “Ідеальні незнайомці”, який вже майже десять років тримає рекорд за кількістю ремейків – 24 адаптації, випущених в різних країнах світу. До речі, атмосфера в “Правилах флірту” та ж сама, що і в “Ідеальних незнайомцях” – замкнутий простір, люди за столом і розмови, які, зрештою, приводять до дуже цікавих речей.
За діалоги в “Правилах флірту” режисеру окрема подяка, вони ідеальні – не примітивні, глибокі і часом дуже смішні. Та і за весь фільм в цілому маестро респект, бо той романтичний портрет початку кохання, що йому вдалося намалювати, викликає в кожному цілий вал споминів – питання в кого яких. Моя сусідка у кінозалі на титрах важко зітхнула: “Ну нащо це кіно? Згадалося все”. А чому б і не покопирсатись в своїх побаченнях та досвідах стосунків. Все ж не стрічку новин скролити.
До того ж в Італії фільм “Follemente” став сенсацією, зібравши вже купу мільйонів євро на локальному ринку, що дозволило їй стати найкасовішим фільмом в Італії у 2025 році. Загалом все в цій історії зроблено дуже витончено. Це дуже і дуже відмінний зразок італійського кіно, якого майже немає на нашому прокатному небосхилі. Тож не варто відмовлятися від цього елегантного частування.
