Однією із головних кінопрем’єр першого місяця нового року можна сміливо назвати картину «Благодать» видатного італійського режисера Паоло Соррентіно, яка виходить в український прокат із 29 січня.
Нестерпна важкість буття: рецензія на фільм «Благодать» Паоло Соррентіно
У центрі сюжету тут вигаданий італійський президент Маріано Де Сантіс, який має прийняти кілька важливих рішень, незважаючи на те, що його термін зовсім скоро добігає свого кінця. Враховуючи подібну тематику, фільм відчувається більш емоційно-зрілим та стриманим, порівняно з попередніми стрічками, проте в ньому присутні майже всі впізнавані елементи стилю цього талановитого режисера. То із чого ж складається неповторна кіномова Паоло Соррентіно?
Аудіовізуальна еклектика
Основною властивістю кінематографу Паоло Соррентіно є неймовірна естетика. Детально продумані мізансцени, вдало підібрані ракурси, ідеальна композиція кадрів, а також захоплюючі пейзажі, вражаючі інтер’єри та стильні костюми — його картини це справжня насолода для очей.
Однак ця краса не одноманітна, це не Вес Андерсон із його завжди ідеальною симетрією та пастельними кольорами. Фільми Соррентіно надзвичайно контрастні: в одній сцені ми бачимо розкіш барочних палаців у супроводі класичних композицій, а вже в наступній пристрасні монахині танцюють під електронну музику біля неонового хреста.
Синтез різних видів мистецтва
Любов Соррентіно до мистецтва не обмежується одним кінематографом, тому в його роботах легко помітити вплив класичного живопису, літературні референси до улюблених авторів, а також значну роль музичного супроводу.
Фільми режисера перетворюються на органічний мікс різних видів творчості: кадри часто повторюють образи з видатних полотен епохи Відродження, а герої регулярно обговорюють творчість Гюстава Флобера, Марселя Пруста та інших письменників, що надихають самого Паоло. Щодо кінематографічних джерел натхнення, то першим на думку приходить звісно ж Федеріко Фелліні, але насправді їх набагато більше.
Філософська іронічність
У своїх фільмах Паоло Соррентіно регулярно підіймає одвічні філософські питання, як то туга за втраченою молодістю, пошук сенсу життя чи вітальна важливість уміння бачити красу навколишнього світу.
Незважаючи на це, фільми режисера ніколи не здаються занадто серйозними чи перевантаженими сенсами. Секрет такої легкості в тому, що він неодмінно додає дрібку іронії (а іноді навіть самоіронії) своїм героям, дозволяючи їм навіть під час серйозних діалогів зберігати невимушеність. Вміння дивитися на життя з гумором є однією з визначальних рис характеру Джепа Гамбарделли із «Великої краси» та багатьох інших героїв.
Італійські пристрасті
Як і майже будь-який італієць, Соррентіно цікавиться класичним набором тем: релігія, політика, футбол та велика краса, що постійно оточує його на батьківщині. Вони присутні майже в кожному фільмі, регулярно переплітаючись між собою.
Яскравим прикладом такого поєднання можна назвати кардинала Воєлло із серіалу «Молодий папа», який, будучи одним із найважливіших людей у Ватикані, не пропускає жодного матчу улюбленого «Наполі» (насправді це ще й улюблений клуб самого Паоло).
Автобіографічна надчутливість
Значна частина картин режисера є автобіографічними і завдяки цьому відчуваються напрочуд щирими та інтимними. Головні герої, яких частенько грає Тоні Сервілло, є своєрідними відображеннями різних аспектів особистості Паоло Соррентіно. Більшість із них можна охарактеризувати як надчуттєвих людей, здатних бачити красу у звичайних речах. Зважаючи на естетику його кінематографу, здається, що ця якість властива і йому.
Найбільш особистою картиною безсумнівно є «Рука Бога», яка розповідає трагічну історію дорослішання майбутнього режисера, проте автобіографічні елементи, у тій чи іншій мірі, присутні майже в кожному фільмі.
