ПроШоКіно публікує серію матеріалів – коротких історій від українських фіналісток та менторок проєкту UA/UK Animation Lab — спільного проєкту фестивалю анімації LINOLEUM та британського видання Skwigly Animation Magazine.
Читайте також: Олександра Джиганська та Ліззі Гобс про свій досвід на проєкті UA/UK Animation Lab
До переможця: Цікава історія, цікавий контекст – що лежить в основі – реальна історія чи збірний образ? Які ваші емоції від роботи над проєктом, чи змінювались вони в процесі роботи, і які подальші плани?
Ольга Гаврилова: В нашій теперішній реальності багато викликів. Коли я не знаходжу опору зовні я шукаю її всередині себе. Для мене це — безтурботні дні дитинства проведені з моєю бабусею. Хто знає, як смакують вишні, щойно зірвані з дерева, як шурхотить гравій під колесами велосипеда, як пахне повітря на березі річки — зрозуміють мене. Крізь роки, я відчуваю їх тепло.
Тепер, вже дорослою, я бачу те, чого не могла зрозуміти тоді — жінку, чия доля була сповнена важких випробувань. Голод, війна, тяжка праця в колгоспі — типова історія українських жінок її покоління. Так і з’явився сценарій для короткого анімаційного фільму «Вареники з вишнями».
Один літній день в селі з життя бабусі та її онуки протягом якого вони просто займаються своїми буденними справами здавалося б що особливого в цьому сюжеті?
У історії подвійне дно: на поверхні — світлий сонячний день сповнений пригод, але уважний глядач зможе прочитати драму приховану на його тлі. Ця історія натхненна реальними подіями, проте вона не про конкретну людину. Це роздуми про те, як знайти в собі сили подолати відчай і вірити в мудрість життя.
Роботу над фільмом розпочато ще до повномасштабного вторгнення, і, хоча шлях від задуму до втілення тягнеться у невідомість, я відчуваю, що вже не зможу його залишити. В моїй голові я його вже бачу — високе синє небо над левадою, як вібрує повітря спекотного дня зливаючись з гудінням ЛЕП, як кукують горлиці, роздивляюсь як тріпотить бабка в банці. Єдина прикрість.. нікому не можу поки що це показати. Тому я планую продовжувати шукати можливості для втілення в життя цієї історії. Сподіваюсь, це стане реальним в недалекому майбутньому.
Досвід, який я здобула протягом UA/UK animation lab — неоціненний! Перш за все мені надзвичайно пощастило з моєю менторкою Євою Смик. Її терпіння та залученість в підготовку мого проєкту до пітчингу були колосальними. Вона штовхала мене вперед, всупереч моїм палаючим дедлайнам та блекаутам. Завдяки її порадам, я побачила слабкі місця в моєму сценарії. Несподівано для себе, я відкрила дещо зовсім нове. Головна ідея мого фільму завуальована і неочевидна — Голодомор. В Україні це не вимагає додаткових пояснень, але виявилось, що це не дуже зрозуміла історія для європейців. Мені не одразу далось розуміння, що в презентації проєкту суть історії викласти перш ніж почати розповідати про сюжет. Фільм — це поезія, зрештою кожен має право побачити в ньому щось своє. Але пітчинг — це суха структурована річ, чим менше питань лишиться після його перегляду, тим краще.
Читайте також: Ірина Сосімович і Джорджина Гуркомб про новий проєкт для розвитку української анімаційної індустрії
Для ментора: Що можете сказати про цей проєкт? Чи може українська анімація зайняти місця поруч з роботами в шорт-листі на Оскар чи Бафту? А чого не вистачає?
Єва Смік: Мені сподобалося, що кожен проєкт був унікальним для режисерки. У нас був телесеріал, ігровий короткометражний фільм і документальний короткометражний фільм – розмаїття жанрів, які вони представили, дозволило побачити дуже різні підходи до відображення ідеї анімаційного твору. Мені також сподобалося, що всі проєкти, хоч і мали культурне забарвлення, були універсально привабливими.
Рівень майстерності та таланту учасниць був дуже високим, а візуальний ряд, який вони розробили для своїх проєктів, – виняткової якості. Без сумніву, я вважаю, що якби вони володіли усіма необхідними ресурсами, то створили б прекрасні анімаційні роботи.
Я глибоко переконана, що українська анімація може досягти успіху та отримати номінації BAFTA та «Оскар». Цьогорічні учасниці довели, що в Україні є велика кількість цікавих історій та талантів. Однак я помітила, що більшість попередніх робіт Ольги Гаврилової були орієнтовані на українську/слов’янську аудиторію. Однією з головних тем, на яких ми зосередилися під час наших зустрічей, було те, як зробити культурні елементи в її фільмі зрозумілими для глядачів з інших країн/культур. До UK/UA Animation Lab вона про це не думала.
Просувайте себе через соціальні мережі, подавайте свої ідеї на конкурси та пітчинги за межами України.
