Йоакім Трієр — норвезький режисер та сценарист, який поступово, але дуже впевнено, крокує до звання одного з найкращих сучасних європейських авторів. Його попередня робота, трагікомедія «Найгірша людина у світі», у 2021 була відзначена на Каннському кінофестивалі за Найкращу жіночу роль, а пізніше ще й отримала 2 номінації на «Оскар» у категоріях Найкращий оригінальний сценарій та Найкращий міжнародний повнометражний фільм. Світова прем’єра «Сентиментальної цінності» знову відбулась на лазурному узбережжі Франції, а режисер знову не поїхав додому з пустими руками — цього разу фільм отримав Гран-Прі. Номінацій на «Оскар» поки що немає, але, здається, це лише питання часу і новий проєкт може навіть перевершити успіхи свого попередника.
Головну роль, як і в попередній стрічці, виконує талановита норвезька акторка Ренате Реінсве, для якої «Сентиментальна цінність» стала вже третьою спільною картиною з Йоакімом. Список зіркових скандинавських акторів продовжує неповторний Стеллан Скашгорд — батько легендарного кіносімейства, відомий у першу чергу завдяки фільмам іншого режисера з цим прізвищем (мова звісно ж йде про великого та жахливого Ларса Фон Трієра). Дрібку голівудських вайбів додає присутність чарівної Ель Феннінг, яка тут власне і грає популярну американську акторку, що випадково опиняється посеред цієї норвезької драми.
Сюжет нової картини розповідає про двох сестер, у життя яких, після смерті матері, несподівано повертається батько, що покинув родину багато років тому. Будучи видатним режисером і намагаючись відновити втрачений зв’язок, він пропонує старшій дочці — театральній акторці — роль у своєму майбутньому фільмі. Ба більше, за його задумом знімальний процес має відбуватися саме в родинному будинку, який тепер спорожнів.
Дім взагалі є однією із центральних метафор фільму, чимось нагадуючи нещодавню стрічку Роберта Земекіса «Тут і зараз», але робота Трієра, на мою думку, має значно більшу художню та сентиментальну цінність. Будинок, який пережив усі драми буремного ХХ століття, має на своєму тілі певну кількість шрамів, як власне і його мешканці. Саме демонстрацією подібних тріщин починається і завершується картина, метафорично підкреслюючи шлях, який подолали герої за 135 хвилин хронометражу. Однак тут, мабуть, краще зупинитись аби не перейти на небезпечну територію спойлерів.
Як можна зрозуміти із сюжетної зав’язки, перед нами розгортається сімейна драма про складні відносини дітей та батьків, які тягнуться вже кілька поколінь. Чи нормально, пропустивши все дитинство, повернутись до дорослих дочок і вимагати теплих почуттів? Як правильно розставити пріоритети між творчістю та родинними обов’язками? Наскільки важливо розуміти один одного та як показати свої почуття іншому? У напрочуд чуттєвій та інтимній формі Трієр говорить про моральні травми, душевні проблеми та труднощі комунікації, які поступово накопичуються, наче та снігова куля, і які можна зцілити лише любов’ю, співчуттям і турботою.
Втім, автор зовсім не обмежується рамками однієї сімейної драми, адже кожна з двох дочок привносить у сюжет додаткові приводи для роздумів. Молодша, консультуючи батька з історичних питань, відповідає за спадковість та історичну пам’ять — вона демонструє глядачам наслідки Другої світової, які досі впливають на європейське суспільство. На відміну від неї, старша донька, будучи людиною мистецтва, як і її татусь, вступає з ним у захоплюючий діалог на тему емоційної сутності будь-якої творчості.
Однією з проблем, яку детально препарує Трієр у новому фільмі, є глобалізація мистецтва. Стрімінгові сервіси, що мають практично необмежені ресурси, та популярні голлівудські актори, завдяки яким можна легко отримати фінансування та зібрати касу — усе це надає режисерам нові можливості, але разом із тим позбавляє їх історії якоїсь інтимної чуттєвості, авторського почерку та певною мірою душі.
Після міжнародного успіху «Найгіршої людини у світі» Трієру самому довелось балансувати між подібними крайностями, але, враховуючи щирість та відвертість нової картини, здається, свій вибір автор усе ж зробив. І це пішло фільму лише на користь — «Сентиментальна цінність» здатна торкнутись найчутливіших струн душі та ще надовго залишити по собі гірко-солодкий післясмак.
