Масштабне завершення історії чергового спасіння світу Ітаном Гантом у восьмій частині “Місія неможлива: Фінальна розплата”. Чи дійсно це лебедина пісня героя Тома Круза, чи все ж будуть спінофи, сиквели та приквели? А поки насолоджуємось новою місією Ітана Ганта і читаємо рецензію ПроШоКіно.
Передісторія “Місії неможливої”
Мало хто знає, але історія Ітана Ганта почалась ще задовго до фільму 1996 року з Томом Крузом у головній ролі. Насправді “Місія неможлива” з’явилась у 1966 році у форматі шалено популярного телесеріалу, створеного Брюсом Геллером. Серіал отримав сім сезонів і виходив на телеканалі CBS. Сюжет обертався навколо секретної урядової команди, яка виконувала таємні місії з високим ступенем ризику – Сили нездійсненних місій (IMF).
Потім інтерес до проєкту згас, аж поки його не воскресили у Голлівудському повному метрі. Сама історія зазнала невеликих змін, де тепер події обертаються навколо одного головного героя, агента Ітана Ганта та його команди. З тих пір було знято вісім повноцінних фільмів, останній з яких наразі йде в прокаті.
“Місія неможлива: Фінальна розплата”: сюжет
Ітан Гант отримав хрестовидний ключ, який відкриває сховище, де зберігається вихідний код Сутності – штучного інтелекту, що вийшов з-під контролю людей, захопив майже увесь кіберсвіт і планує знищити людство. Тепер команда агента розробляє план порятунку планети від ядерного колапсу та знищення тієї самої сутності. Для цього Ітану потрібно буде зануритись у води Баренцевого моря, дістати з затонулого підводного човна код Сутності, надурити ШІ, помістивши його на таку собі флешку і при цьому не допустити абсолютного хаосу та знищення. І все б нічого, але виявляється, у тому, що Сутність “вирвалась на волю” винен сам Ітан – у попередніх фільмах він вже мав справу з “Кролячою лапкою”. І усі місії після того так чи інакше вели його саме до цього моменту. Звісно, він не може боротись з чимось емфимерним, бо тоді б попахувало “Пунктом призначення”, тут є й антагоніст – Габріель, який потрапив в немилість Сутності.
Сприйняття та враження
Особливістю і невід’ємною “фішкою” усієї кінофраншизи “Місія неможлива” були і є складні, надлюдські трюки, які у більшості своїй Том Круз виконує самостійно, без каскадерів: від погоні і битв на швидкісному потязі до занурення у крижану воду (нехай і не Баренцевого моря, а спеціально збудованого басейну, та все ж…). У восьмому фільмі, здається, Том Круз у свої 62 роки перевершив самого себе – неймовірні польоти на аналогових літаках, стрибки з парашутом, занурення без повітря в крижану воду, шалений біг (він би взяв “золото” на олімпіаді – чесно), перестрілки, погоні і, не забуваємо й про акторську власне гру! І, якщо більшість трюків Круза була побудована на випробуванні законів фізики, то тут, здається, уся команда вирішила їх повністю проігнорувати. Та і кому вони здалися! Головне – масштабно, щоб брало за душі і потіли долоні.
Що ще невимовно радує у цій частині – так це гарні фактурні персонажі у виконанні не менш маститих акторів: Кітрідж у виконанні Генрі Черні, Лютер у виконанні Вінга Реймса, далі Гейлі Етвелл (Грейс), Саймон Пегг (Бенджі), Пом Клементьєфф (Періс), Есай Моралес (Габріель), Ганна Вадінгем (адміралка), Анджела Бассет (президентка), Рольф Саксон (Вільям Данлоу). Живі, з рухливою мімікою та жестикуляцією, зрілі і своєрідні, а головне – не воскові емоції – ну як таке не підкупить і не “продасть” ідею спасіння світу?
Звісно неможливо не сказати про саундтрек – роботу шотландця Лорна Белфа продовжили Макс Аруй та Альфі Годфрі. Музика правдиво передає усе, що відбувається на екрані, не живе окремим життям, а вдихає додатковий сенс у події.
Що стосується сюжету, то тут творці фільму красиво закрили арки героїв ще з першого фільму 1996 року, вдало закільцевали попередні фільми із Сутністю і, звісно, з фінальною місією Ганта. А ще трошки гіпербалізовано погралися на темі ядерної війни і знищення світу, доволі прозоро натякнули на те, що вболівали за перемогу Камали Гарріс та продовжили боротьбу з росіянами. І нехай увесь порятунок людства зводиться до того, щоб загнати зайця в наволочку ШІ на флешку, фільм залишає по собі емоції та відчуття того, що світ варто рятувати, нехай і від самим себе.
