В українських кінотеатрах стартував прокат шпигунського трилеру Стівена Содерберга “Операція “Чорний кейс”. Режисер вже давно довів свою майстерність, винайшов свій власний стиль та подарував світу десятки неповторних фільмів. Без сумніву кожен знає такі фільми, як “11 друзів Оушена”, “Зараза”, “Ерін Брокович”. Цього разу Содерберг знову об’єднався зі сценаристом Девідом Кеппом, з яким він працював над «Присутністю» та «Кімі». Це вже третя співпраця за останні три роки. До слова, За сценаріями Кеппа були зняті такі культові фільми, як “Парк Юрського періоду”, “Індіана Джонс та Королівство кришталевого черепа”, “Місія нездійсненна” та багато інших. Чи варто дивитись стрічку “Операція “Чорний кейс” – у рецензії ПроШоКіно.
Сюжет
Лондон, наш час. Елітний агент Британського Національного центру кібербезпеки (NCSC) Джордж Вудгауз отримує доручення — виявити крота в агентстві, перш ніж той зможе активувати руйнівний кібервірус Северус. Він отримує список із п’яти підозрюваних. Чотири з них — друзі та колеги з Центру кібербезпеки, а п’ята — його кохана дружина Кетрін. Запросивши на вечерю усіх підозрюваних, Джордж спостерігає за кожним з них, аналізуючи вже отримані дані та складаючи все в пазл. Проте невдовзі підставляють і Джорджа, і його дружину. Тож подружжя починає свою гру, виявляючи поганців.
Виконання
Содерберг розповідає історію так, що неважливо, хто виявився зрадником і яким чином намагався обдурити Вудгауза. Він спостерігає за поведінкою агентів, вивертає навиворіт думки та душі і змушує напружено підглядати за кожним, цікавитись більше тим, що вони думають, а не тим, хто кріт.
Дует Кейт Бланшетт та Майкла Фассбендером ведуть за собою, приваблюють та чарують, але не підпускають дуже близько, тримаючи глядачів в невеликій напрузі. Редже-Жан Пейдж, Наомі Харріс, Том Берк та Маріса Абела, а ще Пірс Броснан завершують неповторний акторський ансамбль, що дозволяє двом солістам вишивати узори. Шпигунський світ Содерберга не такий, який ми звикли бачит в бондіані. Але, заради успіху наступних частин – хто-небудь, покличте у режисерьке крісло саме Содерберга.
А ще в контексті сюжету цікаво пригадати фразу Фелікса Адлера, що сім’я – це ніби суспільство в мініатюрі, від цілісності якого залежить безпека всього великого людського суспільства.
