Іспанський аніматор Пабло Баярін — один із членів журі конкурсу міжнародної анімації на цьогорічному LINOLEUM. Пабло є автором робіт «На моїх полум’яних грудях ще є місце для твого кинджалу» (In My Chest Of Fire There Is Still Place To Temple Your Dagger), «Шматок хвоста в пащі змії, яка кусає власний хвіст» (The piece of tail in the mouth of the snake that bites its own tail), «Між стіною сприйняття» (Between the wall of perception), які брали участь у численних міжнародних кінофестивалях, зокрема — на LINOLEUM. Він народився в іспанському місті Уеска в 1991 році, але виріс у Мадриді. Там він закінчив факультет образотворчого мистецтва, а потім переїхав до Естонії, щоб вивчати та займатися анімацією.
ПроШоКіно поспілкувався із аніматором про улюблені теми в анімації, особливості оцінювання конкурсних робіт та тенденції іспанської та світової індустрії. Детальніше про це — в інтерв’ю.
На які теми й чому вам найбільше подобається говорити у своїх анімаційних роботах?
Мені подобається досліджувати насильство та альтернативні способи розуміння реальності та науки. Насильство, бо воно всюди: це нормально, природно, дивно, страшно, неприйнятно, захопливо. Воно змушує вас спостерігати. Це те, чого утопії намагаються уникнути. Я хоч і пацифіст, але мені все одно подобається, коли я помічаю це у мистецтві або спорті. Це привертає мою увагу.
Крім того, мені цікаво розвивати всесвіт, в якому все відбувається по колу. Мені подобається змішувати аргонавтів з космонавтами, знаходити закони в сучасній фізиці, які мають паралелі в стародавніх міфологіях.
Які технічні аспекти анімації вам найбільше цікаві? У якому стилі вам подобається працювати?
Я надаю перевагу нецифровим технікам, особливо — малюванню на папері. Мені подобається, коли автори кладуть шкарпетку на об’єктив камери, щоб зробити ефект туману або коли капають вазеліном в очі ляльці, щоб зробити більш реалістичні бліки. Я втрачаю великий інтерес до 2D, цифрової вирізки та 3D. Я віддаю перевагу роботі на папері, ручками та олівцями.
Чи маєте ви досвід співпраці з українськими аніматорами чи анімаційною індустрією?
У мене немає досвіду співпраці з українськими аніматорами для моїх проєктів, але я уважно стежу за однією українською аніматоркою в Таллінні, і у неї божевільний сценарій, смішний і сюрреалістичний, гарні малюнки. Вона ділиться процесом роботи, працює дуже цілеспрямовано, це дуже надихає. Я б хотів працювати з нею, але вона, як і я — самостійна, людина-оркестр.
Як ви бачите майбутнє анімації, зокрема, у контексті іспанської та світової індустрії? Які тенденції ви передбачаєте?
Я думаю, що майбутнє анімації в Іспанії може бути досить хорошим, доки Карла Перейра (Carla Pereira), Кок Ройбуо (Coke Roibóo), я та інші панк-аніматори продовжуватимуть отримувати фінансування на створення фільмів. А якщо ні, то в тренді будуть нікчемні 3D-фільми для дітей, що копіюють тенденції США. Напевно, це не зупинити, незалежно від того, дають нам гроші чи ні. Маленькі студії все менше й менше зможуть конкурувати з великими, які досліджують, як зробити процес створення фільмів простішим, швидшим і дешевшим: наймають аніматорів у країнах, де не поважають права працівників, або впроваджують штучний інтелект для виконання роботи дизайнерів і сценаристів.
Це, ймовірно, змусить менші студії зосередитися на дедалі більшій кількості художньої анімації, з техніками, які є радше “романтичними”, аніж практичними. Але менші студії з часом також використовуватимуть технології, щоб зробити все швидко і дешево. Старомодні аніматори продовжуватимуть працювати з повільними та дорогими техніками. Я бачу, що виробництво меншими командами набуває популярності. З розвитком технологій потрібно менше посередників.
Чи є у вас улюблені аніматори або анімаційні роботи, які вас надихають?
Так, є. Чінтіс Лундгрен (Chintis Lundgren), Саріна Ніхей (Sarina Nihei), Такаші Танігучі (Takashi Taniguchi), Кацухіро Отомо (Katsuhiro Otomo), Карла Перейра (Carla Pereira), Педро Ріверо (Pedro Rivero) з Альберто Васкесом (Alberto Váquez). Класичні та сучасні естонські аніматори, такі як Прійт Пярн (Priit Pärn) та Сандер Юн (Sander Joon). Або легендарні японські аніме, як «Dragon Ball».
Які анімаційні проєкти ви мрієте реалізувати в майбутньому? Чи є у вас якісь плани або проєкти, над якими зараз працюєте?
Я мрію зробити дуже довгий анімаційний фільм за мотивами «Зачарованої гори» Томаса Манна. З усім, що відбувається в книзі: кожен діалог, кожен епізод. Зараз я працюю над продовженням мого фільму «На моїх полум’яних грудях ще є місце для твого кинджала: історія про любов». Фільм називатиметься «На моїх полум’яних грудях ще є місце для твого кинджала: детективна історія».
Що пов’язує вас з Україною? Чи доводилося вам бувати тут під час повномасштабної війни, чи під час фестивалю — ваша перша подорож?
Вперше я відвідав Україну з подругою, яка вивчала монументальний живопис у Львові, у 2012 році. Мені дуже сподобалося, це було захоплююче. Я повернувся на Різдво у Київ і Харків, у 2015 році та провів його у теплій компанії її родини.
Як вам Київ?
Мені дуже подобається Київ. Велика річка, великі пам’ятники. Хочу поїсти у «Пузатій хаті». Мені подобається підійматися і спускатися пагорбами, вони роблять місто дуже цікавим.
На яких аспектах ви зосереджувалися, оцінюючи конкурсні роботи?
Я хотів побачити графічний стиль, який має індивідуальність. Це були музичні кліпи та рекламні ролики, тож там не було звичайних розповідей. Проте є повідомлення, яке потрібно донести. Тому для мене було важливо, щоб воно було оригінальним і уникало кліше. Якщо я бачу щось, що змушує мене відчувати, ніби: «це жбурнули мені в обличчя» або думати: «це дивно!» — оце добре.
