ПроШоКіно поспілкувались з Іриною Сосімович – молодою аніматоркою, яка створює свій короткий метр «НепорозумЛіття»/«MisundersHood» та буде давати лекції на кінофестивалі анімації LINOLEUM. Проєкт підтримав УКФ. Концепт мультфільму був презентований на SYAA, воркшопі з сценаристики в Бухаресті (серпень 2023), та пітчингу у Франції (лютий 2024) в межах Клермон-Феранського міжнародного фестивалю короткометражного кіно. Анімаційний фільм «Непорозумліття» розказує історію малорепрезентованих уразливих груп та стає голосом “не героїв”.
Розкажіть, будь ласка, про ваш новий анімаційний проєкт «НепорозумЛіття»/ «MisundersHood». Як виникла ідея створення?
Він не просто новий, а дебютний самостійний! Мої попередні фільми були студентськими й хоч я несерйозно ставилася до них, вони ставали лавреатами на міжнародних фестивалях. Всі ті мультфільми — просто великі курсові роботи, де окрім завдання на вивчення анімаційних прийомів, я придумувала цілі історії. Це завжди було щось особисте: про тата, про Харків, про самотність… Може через те що теми короткометрівок були настільки особистими, я не могла повірити, що комусь на іншому кінці світу це було цікаво. Це були теми, на які складно і ні з ким було говорити, а емоції накопичувались. Анімація стала для мене сублімацією. А історія про тата, “Promise” (2020), взагалі стала терапевтичною. І найбільш успішною.
Новий мультфільм «НепорозумЛіття»/ «MisundesHood» також став для мене терапією. Це розплутаний клубок емоцій після зустрічі повномасштабної війни в Харкові та зіткана картина минулого, яка нарешті пояснює всі труднощі зростання. Саме терапія, яка, як я думала, досліджувала мій ПТСР, відкрила неочікувані грані особистості. А точніше, її розлад – РАС. Це була довга робота, тестування, звернення в дитинство. І хоч дорослих неможливо діагностувати, моя лікарка зробила висновок, передала іншому спеціалісту і ми пропрацювали адаптивні механізми, які допомагають мені у повсякденному житті. Весь цей досвід став основою для фільму. Це непересічна історія, про яку мені знов таки трошки складно проговорювати, але я маю змогу показати її. Це складний проєкт, 100% фестивальний. Моє вміння емоційно занурювати глядача точно має бути застосоване, щоб розказати справжню історію українця у війні. Але я переживала чи доречна ця історія зараз, бо це не історія героя. Це історія моєї слабкості, яка не була красива чи епічна. Це щирість: справжні відчуття світу та перенавантаженість, яку він створює; це токсичність до себе і наслідки цього; боязкість, спроби довіряти; знайомство з новою реальністю і прийняття
Сама назва «НепорозумЛіття»/ «MisundersHood» – що означає?
Це гра слів: період життя (-ліття/ -hood) в непорозумінні. Саме таким для мене виявився період життя до повномасштабного вторгнення. На диво, саме війна розставила все по місцях.
На якому етапі анімація зараз?
На момент запису інтерв’ю ми з командою зробили 80% анімації. У нас цікавий пайплайн, який полягає в тому, що мої колеги роблять значний обʼєм «бази» анімації, а я дороблюю притаманні моєму стилю ефекти й монтую всі частинки. Отже, «база» майже повністю готова і після фестивалю анімації Лінолеум я візьмуся за фінальну частину.
Які етапи створення анімаційного фільму для вас найскладніші й чому?
Дуже багато з девелопменту я розробляла самостійно і це було складно. У нас був невеликий бюджет і ми не могли найняти спеціаліста на кожну необхідну посаду. Основними етапами як завжди є сценарій, сторіборд, аніматик. Мрію про більші суми на виробництво, щоб мати змогу запросити справжніх профі! Для мене особисто сценарій є найскладнішим і на цей ключовий етап я точно хотіла б запросити майстра.
Часто намагаюся уникнути його й одразу скетчу сцени сторіборду, які вже складаються в історію. Втішаю себе, мовляв, навіть Хаяо Міядзакі працює одразу «від сторіка», то і у мене вийде. Але часто гублюся в банальному сторітелінгу та «на відчуттях» будую свої сюжети. Виходить відповідно емоційно і це подобається глядачам. Але хочу більше опанувати написання сценарію.
Хто залучений до роботи?
З креативної команди у нас 3 аніматори, лід аніматор, колордизайнер і музиканти. З колордизайнеркою Лідією Кривуовою ми пропрацювали весь сторіборд, створили колорскрипт і фони для мультфільму. З лід аніматоркою Анастасією Титаренко ми розподілили сцени аніматику між колегами для пропорційного навантаження. Також вона дуже допомагає мені в збереженні єдиного стилю, однакових пропорцій героїв, слідкує за загальним рівнем якості. Аніматори Олександр Булюк, Вікторія Підбугна, Тетяна Божко роблять великий обʼєм роботи — чистову анімацію. Кожен з них за 3 місяці виробив до 120 секунд мальованої компʼютерної 2D анімації!
Що для вас є висновком у розповіді історії через анімацію? Як ви знаходите спосіб зробити свою історію зрозумілою й емоційно більшою частиною глядачів?
Анімація – мистецтво, яке може бути зрозумілим кожному. Через нього можна пояснити найскладніші ідеї за допомогою найзрозуміліших образів. І навпаки. Це безмежне поле для самовираження. Для мене особисто анімація – спосіб пояснити те що у мене всередині. Я дуже погано володію словом. Ще гірше спілкуюся. Рік малювати анімацію, яка пояснить що я хочу виразити – для легше, ніж розказати словами. В словах я почуваюся дуже обмеженою. Я хочу використовувати ритм, колір, композицію, експресивність мальованих облич, пластику тіл, звуки й музику, переливи особистих образів і всім відомих метафор.
Ваш проєкт підтримав Український культурний фонд. Як ця підтримка вплинула на процес роботи над фільмом?
Це стало важливим кроком у моєму розвитку як режисерки. Я розробляла настільки великий проєкт, що мені просто необхідна була команда. Щоб попрацювати з людьми, які б допомогли мені втілити всі задуми, потрібно було шукати фінансування. Я щаслива, що саме УКФ дали нам цей шанс. Це велике визнання для авторки, яка по суті заявляла тільки про амбіції та не мала серйозних проєктів за плечима.
Мені здається, це немалий ризик для грантодавця, але УКФ дали нам цей шанс і ми запустили механізм виробництва анімації, який зараз працює як годинничок! У нас скромний бюджет і ми не витрачаємо зайвої копійки, водночас забезпечуємо високу якість. На рівні ідей наш проєкт має великий потенціал підкорити фестивалі та цим відкрити для нашої команди двері до наступних більших проєктів. Мені вже кортить увійти в наступний післяпроєктний етап!
«НепорозумЛіття» навіть планувався як проєкт-заявка мене. Режисер, який мав державну підтримку у втіленні своїх ідей – вже значний гравець і закордонні колеги серйозніше будуть ставитись до моїх наступних пітчів. Власне, я все це зрозуміла рік тому, коли одразу після випуску спробувала знайти фінансування на цілий мультсеріал за кордоном. Мені доступно дали зрозуміти, що «я ніхто і звать мене ніяк».
Концепти були на висоті, мене запрошували на пітчі в Європі та з захопленням розглядали біблії проєктів, але враження псував чи то мій вік і малий досвід, чи то відсутність контактів. Стелею, об яку я билася щоразу, було те що я не можу показати втілених ідей в портфоліо, я не маю грошей і навіть продюсера… Я дуже вдячна Мірі Оеторо, моїй продюсерці, яка повірила в мене і занурила в цю індустрію по-професійному. Я вчуся багатьма речам на ходу і ми з Мірою маємо великі плани на анімацію. Якби не УКФ, ми б доволі довго йшли до цього рівня. За допомогою «НепорозумЛіття» ми сміливо увійдемо в анімаційну індустрію України та Європи!
Яке фестивальне життя анімаційного фільму очікується?
Продюсерка Міра Оеторо пропрацьовує фестивальну стратегію цього короткого метру. Я не дуже розбираюся в тонкощах, але можу поділитися стратегічними планами на фестивалі. Разом з показами «НепорозумЛіття» я планую просувати наш наступний проєкт у девелопменті. Це той самий мультсеріал для підлітків, з яким я після випуску з ХДАДМ обʼїздила пів Європи по пітчах. Мультсеріал “Illogical Adult World” розбудовує всесвіт «НепорозумЛіття» і фокусується на більш широкій аудиторії, зрозуміліших темах та буде більш звичного формату 26 серій по 11 хв. Це історія про дорослішання, перехід з дитинства у підлітковий світ та занурення у по-справжньому серйозні для віку підлітків теми.
Ми хочемо дослідити їх з героями, які вже мають фанбазу в мережі: блакитним їжачком Олексою (головним героєм короткого метру), хлопчиком-чортиком Джорданом і дівчинкою в рибʼячому костюмі Кейсі. В кожній серії виникатимуть ситуації, знайомі кожному підлітку, а мораль, обережно вписана в сюжет, не повчатиме «в лоб», а нативно просуватиме психологічні пояснення емоційного стану, стосунків, змін пубертату. Це унікальний концепт, який говоритиме з підлітками їхньою мовою. І ми вже маємо міцненьку біблію проєкту, яку розробляли разом з британськими більш досвідченими колегами UK/UA Animation Lab. Отже, фестивальна програма коротко метру – ідеальна нагода для просування наступного проєкту!
На фестивалі анімації LINOLEUM будете проводити майстер-клас. Яким досвідом будете ділитись з молодими колегами?
Я дуже хочу поділитися всім, чого не вистачало мені на цьому шляху! Дуже не хочу, щоб мої молодші колеги набивали ті ж гулі. Через закритість анімаційної індустрії молодому спеціалісту складно зорієнтуватися та ефективно навчатися чи працювати. Я поділюся досвідом, який виник на нашому проєкті, розкажу наше бачення організації та запрошу досвідченіших колег теж відкритися та дати поради наступним поколінням.
Трошки сфокусуюся на сенсах. Хочу надихнути режисерів розказувати власні історії через анімацію, бо ці унікальні досвіди в наш час здається, стали ще більш цінними. Хочу розказати які питання до себе як до автора ідеї треба поставити до початку виробництва для кращого розуміння власного проєкту. Хочу порадити розпланувати все і покажу нашу структуру та організацію. Все це має стати небачено щирим виступом, який, як я бажаю, надихне інших приєднатися до анімаційного комʼюніті, яке ми розвиваємо.
Як ви бачите розвиток української анімації, і яку роль відіграєте ви, як молода аніматорка, у формуванні цієї індустрії?
Я вбачаю стрімкий розвиток у найближчі роки. Це дуже надихає і я хочу зробити свій внесок. З крайніх ідей, які допоможуть розбудувати комʼюніті бачу створення єдиного зразка договору для роботи з клієнтами. Питання ціноутворення у нас дуже гостро стоїть і я хочу організувати колег, замовити послуги спеціалістів та пропрацювати «калькулятор» цін на різні послуги в анімації + створення зразка договору.
Потім хочу зробити величезну роботу аналізу стилів української анімації в історії та виведення «притаманного Україні анімаційного стилю». Бо у США, Японії, Франції й навіть Чехії є свій виведений стиль, який вони плекають та вивчають у ВНЗ, а ми… Ця робота могла б стати дуже корисною для навчальних закладів, де молоді аніматори не просто вчили б принципи анімації, а й наслідували притаманні нам особливості. Це вирощування студентів точно більшою чи меншою мірою залишило б слід на їх рисах і з часом український стиль вкорінилася б.
Поки фокусуюся на створенні проєктів, ними представлятиму Україну на міжнародній арені. Там шукатиму можливості, які привезу додому для розбудови індустрії. Мрію, щоб вона була міцна і дарувала можливості всім нам. Мене дуже тішить думка, що за підтримки УКФ я створила робочі місця для українських аніматорів. Хочу більше! До речі, ще й через це роблю багато майстеркласів, брейкдаунів, виступів, “making of”, лекцій для студентів – щоб заохочувати колег пробувати подаватися на гранти, своїм прикладом показувати що це можливо і перспективно. Чим більше ми робимо – тим більше ми матимемо!
