В український прокат вийшов новий фільм Крістофера Нолана “Оппенгеймер” про “батька” атомної бомби Дж. Роберта Оппенгеймера. Це нестерпно актуально та болюче кіно, але достатньо затягнуте й контрасне, де геніальність граничить з безумством, а відвага з недоумством. За що можна хвалити та лаяти фільм – читайте в огляді ПроШоКіно.
У 1940-х роках блискучий вчений, фізик-теоретик Оппенгеймер з командою займаються створенням абсолютно нової зброї масового знищення – атомної бомби, але обгрунтовуючи це банально просто – з благородної причини, щоб покласти край війні. Цю бомбу планували використати проти нацистської Німеччини у Другій світовій війні. Але після випробувань дві бомби було скинуто на японські міста Харосіма і Нагасакі з вимогою капітуляції Японії.
Читайте також: Небезпечна боротьба з ШІ: рецензія на фільм “Місія неможлива: Розплата. Частина перша”
Це історія в незвичному підході від першої особи в приголомшливому сценарії Нолана, заснованому на удостоєній Пулітцерівської премії книзі «Американський Прометей: Тріумф і трагедія Дж. Роберта Оппенгеймера» К.Берда. Це історія тріумфа і трагедії людини, яка започаткувала гонитву озброєння і створила для людства новий світ – ядерної загрози, її наслідків та можливого повного знищення планети.
Дилетанти летять на Сонце і згоряють. Справжня влада знаходиться в тіні.
У сюжеті нелінійно хитро сплетені різні часові проміжки – від часів студентства Оппенгеймера у Європі, його поглядах на комунізм, розробки атомної бомби, її випробування та до ганебного розслідування щодо благонадійності вченого, ініційованого головою Комісії з атомної енергії США Льюїсом Штраусом. Кожен часовий проміжок показаний в різній кольоровій гамі, підсилюючи його сенс.
Фільм Нолана просякнутий усім людським: страхами, геніальністю, безумством. заздрістю, бажанням влади тощо. Усі персонажі прописані неймовірно й до болю точно й влучно. Кожен діалог підкреслює особливості характерів та місце людини у житті Оппенгеймера.
Я Смерть. Руйнівник усіх світів.
Оппенгеймер усвідомлював, що створив зброю, яка не тільки не припинила війни, а змінила вектор ведення будь-яких війн, він знав, що наука, яка мала б працювати тільки на благо людства, тепер може довести його до самознищення. Таким, яким був вчений його відтворив на екрані талановитий актор Кілліан Мерфі, який заслужено може отримати номінацію на “Оскар” або й саму нагороду.
Читайте також: Дослідження фемінізму і висміювання стереотипів: рецензія на фільм “Барбі” Грети Гервіг
Окремо варто зазначити й гру Емілі Блант, Роберта Дайні- молодшого, Флоренс П’ю та інших. Це бездоганний фільм оркестр, де не тільки музика грає свою підсилюючу роль, ай самі актори ніби певна музика.
Це не фільм-катастрофа, не постапокаліптичний, не патріотичний чи повністю біографічний. Фільм неймовірно важливий та болючий, щоб усвідомити масштаб нашої трагедії. Недостатньо мати сміливість придумати й зробити. Треба мати ще більшу сміливість визнати наслідки своєї роботи. Нолан цього разу стрибнув у глибокий колодязь душі американського Прометея, тягнучи за собою виворіт свідомості кожного, хто наважиться подивитись фільм. Ми живемо в епоху ядерної загрози, щодня, будь-де, ким-завгодно. Дякувати за це генію Оппенгеймеру чи ні? Хто наважиться сказати? Нолан наважився. Наша черга це почути.
