У прокат вийшов український тактичний екшн-трилер “Кіллхаус” режисера Любомира Левицького. Це художня стрічка, що в деталях відтворює унікальну рятувальну операцію із залученням дронів. ПроШоКіно подивилося фільм і ділиться враженнями.
Любомир Левицький відомий молодіжними трилерами “Штольня” та “Тіні незабутих предків”, а також комедіями “SELFIEPARTY” та “Скажене весілля 3”. Після початку повномасштабного вторгнення режисер переключився на інші теми. Тож у 2023-му зняв 30-хвилинний документальний фільм “Ми були рекрутерами” про подружжя, яке вирушило в “сіру зону” рятувати батьків. Саме ця історія лягла в основу повнометражного художнього фільму “Кіллхаус”.
“Я почав писати тритмент (режисерський сценарій, оформлена ідея, – Авт.) “Кіллхауса” ще під час знімання “Ми були рекрутерами”, але ще не знав тоді, як це має виглядати. А вже повноцінний сценарій почав писати на початку 2024 року. І сьогодні з огляду на все я вам скажу, що це найкраще, що я зробив. Бо можна зняти ще багато фільмів, але “Кіллхаус” – це раз у житті”.
Помітно, що Левицький за часи війни виріс внутрішньо, це дозволило йому створити реалістичний фільм про нашу війну, на нашу думку, найкращим екшеном на цю тему. Він професійно знятий, тому в світовому прокаті точно не буде пасти задніх і дорослою кіномовою розповість світові про те, що відбувається в Україні. При цьому, це не драма з суцільними сльозами, а якісний бойовик на голлівудському рівні, в якому наші воїни — справжні боги, які несуть світло і порятунок, а наші дрони — це нова тактика ведення війни. І як ця війна ведеться в наших реаліях тепер зможуть зрозуміти всі, хто подивиться “Кіллхаус”.
В основі “Кіллхауса” лягли реальні події про порятунок цивільної пари та відомої американської журналістки, які потрапили в епіцентр вогню на тимчасово окупованій території. Стрічка демонструє надскладну багаторівневу роботу 3-ї ОШБр, СБУ та ГУР, які об’єдналися, щоб витягнути людей із “сірої зони” та врятувати доньку цивільних з лап орків. У певний момент увагу цілого світу до спецоперації привертає стрім американської журналістки, яка в зоні бойових дій готувала сюжет про роботу іноземного легіону в Україні. Росіяни починають в своїх цілях цікавитися її особою і звідти виникає ідея обміну американки на дитину. З цього моменту події розкручуються наче вир, і ось вже до операції підключається Москва та Вашингтон, а окупованому місті на Донбасі в штабі орків робиться якась смертельна двіжуха, а в Києві СБУ серед білого дня починає на Подолі ловити терористів.
І в цей же час в “сірій зоні” розгортається небувала операція наших воїнів по визволенню своїх, якою керує командир розвідки 3-ї ОШБр “Сова” (Сергій Стрельніков), а рушієм операції стає його брат — інженер дронів з позивним “Сід” (Денис Капустін). Брати “Сова” та “Сід”, згадані у фільмі, проводили операцію в реальності, в якій, до речі, не загинув жоден український військовий.
“Коли волонтери показали мені матеріал, знятий з операції, яку провели “Сід” та “Сова” (ці документальні кадри ви побачите на початку фільму, – Авт.), у мене мурахи побігли по шкірі. Я дивився й не вірив, що це реальність. І я зрозумів, що ця історія про дрони, це взагалі щось нове в кіно, вона зачіпає і є зрозумілою людям, тож я вирішив, що цю історію необхідно екранізувати”, – розповідає режисер та сценарист “Кіллхауса” Любомир Левицький. — Єдине, що в тій історії герої — цивільна пара — їхали за своїми батьками. Я подумав, що треба підсилити цю лінію і дати тему, яка болить сьогодні українцям. Це викрадення дітей росіянами, тому що у нас дуже багато дітей, викрадених окупантами і не повернутих назад. Я думаю, це буде гарна тема, тому що у фільму може бути ще дипломатична місія — це дуже класна ідея. І таким чином я змінив мотивацію цих цивільних і почав працювати над сценарієм”.
Так народилася українська версія “Порятунку рядового Райана”— і сьогодні ця 150-хвилинна стрічка є гарним портретом нашої війни в кіно. “Зараз немає окремо тебе, мене. Є ми – єдине, с*ка, ціле”, — промовляє як мантру командир “Сова”. І це про разом і це про єдність І тому “Кіллхаус” — це дуже надихаюча історія.
Чи страшно дивитися “Кіллхаус”? Не страшно, а невимовно захопливо. Але готуйтеся до такої дози адреналіну, від якої ви ще не скоро оговтаєтесь, тому вагітним і дітям таке кіно не підходить. Велика кількість зухвалих бойових сцен, супершвидкий темп подій в фільмі, сильна емоційна залученість – вражають і змушують працювати всім глядацьким нутром. А ще у фільмі вперше в світовому художньому кінематографі використано справжні FPV-дрони. Разом із ними – броньована техніка, легендарні гелікоптери Black Hawk, системи зв’язку та спостереження, що дає безпрецедентне уявлення як і чим насправді воюють українські розвідники, спецпризначенці, штурмовики. І українська зброя, якою ми воюємо сьогодні, вперше показана на великому екрані такою, як вона є. Але дивитися фільм потрібно, бо це кіно, яким ми можемо пишатися.
Що важливо, стрічка вирізняється максимальною тактичною достовірністю — сценарій консультували фахівці ГУР, СБУ та 3-ї ОШБр, а ще аналітики ЦРУ. Головні ролі в картині виконують професійні актори, але 80% акторського складу — це реальні військові та ветерани ЗСУ. Загалом у зйомках “Кіллхаус” взяли участь понад 200 чинних військовослужбовців із реальним бойовим досвідом. Але беріть більше – в фільмі є сцени за участю нинішнього керівника ОПУ Кирила Буданова, колишнього Голови СБУ Василя Малюка та командира 3-го армійського корпусу, бригадного генерала Андрія Білецького.
А ще над фільмом працювала команда українських каскадерів ЕXGST stunt team, які знімалися, наприклад, в фільмі “300 спартанців” і в купі інших голівудських екшенів. Каскадерам випала непроста роль — вони грали в “Кіллхаусі” російських окупантів, яких ліквідували українські військові.
До речі, Любомир Левицький по секрету розповів нам, що на тонуванні актори дубляжу відмовлялися озвучувати росіян. “Ми дочекалися дня, коли актори, професіонали, відмовляються російською дублювати”, — посміхається наш співрозмовник.
ПроШоКіно поцікавилося у режисера цифрою бюджету проєкту.
“Бюджет на сьогоднішній день – це мільйон і десь 100 000 доларів. І не копійки державних грошей (в свій час команда відмовилася від фінансової підтримки Держкіно Україні, – Авт.), все приватні кошти. В принципі, я все життя працюю з приватними інвестиціями. Але я вірю, що “Кіллхаус” окупиться, тому що це кіно на часі і воно без сумніву цікаве для сучасного глядача”, – запевнив нас Любомир Левицький.
Але ще один наш спікер, Костянтин Чужинський, який відповідав на зніманні за постановки трюків, вважає: в тому, що “Кіллхаус” вийшов такий крутезний, треба завдячувати не бюджету, а людям, які горіли цим проєктом.
“Бо бюджет фільму пішов по більшій мірі на розхідники, а люди в цей фільм вклали дуже багато серця. І першим в цій історії був Любомир, — каже пан Чужинський. — Левицький пройшов до цього фільму великий шлях. Спочатку це була надивленість, яка з часом перетворилася в бачення. Але у нього завжди був цей стрижень, він завжди хотів щось своє. Так, він якісь референси використовує, але не хоче копіювати, тому у нього прагнення завжди до фірми. Або фірма, або нічого. І щоб воно так виглядало, сходиться багато складових, тут і саунд-дизайн, і монтаж, і колоркорекція. Якби ви колись побачили на монтажці, з якої кількості пазликів складається фільм, ви б від тої мозаїки очманіли”.
Наостанок постановник трюків додав, що “Кіллхаус”— це фільм не про трюки, а про дуже потужні меседжі.
“Там точно є меседж про те, що ера страждання українців має закінчитись, що українці мають себе відчути воїнами і переможцями. Хай воно нелегко, з кров’ю та сльозами, та перемога наша близька. І ми маємо привчатися до хепі-енду. В цьому фільмі був хепі-енді, але, якщо чесно, я наприкінці пустив сльозу”.
